Наруто. Питання без відповідей. Випадок 1. Знищення мешканців кварталу Удзумакі в Листві під час нападу демона-лиса Курами

Наруту що в первотворі, що у фанфіках всі розповідають, що демон-лис знищив усіх мешканців кварталу Удзумакі, а остання — Удзумакі Кушіна — і її чоловік Намікадзе Мінато запечатали демона-лиса в тілі їхнього сина Нарута ціною власного життя.

Маячня!!! Феєрична маячня!!! У тій частині, що стосується знищення мешканців кварталу Удзумакі.

Що ми знаємо про клан Удзумакі за каноном (і трохи за фанфіками)?! Рештки клану Удзумакі після зруйнування їхнього селища Вирів осіли в Листві після завершення Третьої великої нінджівської війни. Цебто були врятовані/евакуйовані/ті, що відступили з лінії фронту/бувші далеко на місії. Загалом, ті, що уникнули геноциду, мають бойовий досвід, бачили жахи війни, пізнали печаль утрат батьківщини і близьких.

Що за льогікою повинні були зробити рештки могутнього клану?

·       Побудувати житло (не є клопіт, адже в Листві у них уже свій квартал плюс території під забудову);

·        Укріпитись (цебто поставити захисні бар'єри, підлікувати поранених і хворих, налагодити захист кварталу за допомогою вцілілих воїнів);

·        Знайти джерела сировини і фінансів (цебто почати торгувати своїми фуїнами, що вельми високо цінувались, спадкоємці мусять отримати доступ до банківських рахунків родителів, розкрити тайники і таємні рахунки, ставити захисні бар'єри коло інших кланів тощо);

·        Докласти всіх зусиль для укріплення клану на нові батьківщині (родинні зв’язки шляхом прийняття в клан, шляхом одруження/видачі заміж, спільницькі договори, грошові контракти на більші суми під оборону селища – словом, політика та економіка);

·        Виправити демоґрафічну ситуацію (діти – у майбутньому потенційні куноїчі і шінобі, хе-хе!).

Тепер погляньмо далі. Напад демона-лиса. Курама вривається в квартал Удзумакі. Що за льогікою речей має відбутись? Правильно – воїни стримують демона-лиса, відволікаючи того, а мирне населення (старці, жінки, діти) евакуюється в безпечне місце (наприклад, за межі селища або в підземні тунелі). Потім, коли небезпека минає, вертаються, хоч до руїн, однак живі. А руїни потім можна відбудувати.

Або ви волієте сказати – клан, що опинився на межі знищення, пройшов бійню Третьої великої війни кілька років тому, не передбачив це? І в скутку єдиним представником клану оказався останній із живих напівкровний Удзумакі Наруто Мінатович?

Із таким до психіятра, і притому негайно!

Демону не до снаги встигнути знищити всіх до єдиного представників клану Удзумакі в Листві, не до снаги! Для того, щоб це зробити, йому довелося б ганятися по всьому материку за ними, бо бігли би вони дрібними гуртами в усі сторони (адже це збільшує шанси на виживання клану: кого-будь уб’ють, хто-будь вціліє), а не одним натовпом, хоч і неорганізованим, і один бік.

Тут я можу зробити єдиний висновок: нашестя демона-лиса було чітким пляном по ліквідації клану Удзумакі з метою здобуття їхніх кланових знань і коштів.

Коли демон-лис вибив більшість воїнів, спроможних захистити співкланівців, а інші ослабли в бою, стримуючи того, спеціяльні загони ліквідаторів вирізали всіх Удзумакі після запечатування демона-лиса в Нарута.

Тільки так я можу пояснити те, що зі всього кварталу Удзумакі в живих зостався лишень один Наруто.

Не зрадило б керівництво Листви клан Удзумакі – Наруто виріс би хоч і сиротюком, але мав би родичів, нормальне навчання, хороше харчування, місце мешкання в престижному кварталі, і не було би щоденних принижень, побоїв і напівголодного існування. Цебто неканон!

 

Після того як я опублікував свій опус, читач на нік Атонубіс вступив у полеміку зі мною, навівши протиаргументи, доводячи мою неправоту. протиаргумент льогічно обґрунтований, і я не бачу причин не додати його у свій опус.

Заздалегідь кажу, що додаючи протиаргументи, наведені в коментарях, я сподіваюся, що хто-небудь із фікрайтерів побачить їх і вже буде строїти сюжет свого фанфіку більш льогічно.

Отже, сам протиаргумент Атонубіса.

Взяти хоч ту ж інформацію про клан Удзумакі. Про нього в каноні було відомо лишень:

·        Такий клан був.

·        Він мешкав у країні Вирщині, був спільник Листви.

·        Він уселяв страх іншим кланам своїми фуїнджюцу, що належали до заборонених, цебто суть вельми жорстокі стосовно користувачів і надзвичайно руйнівні стосовно інших.

·        Куноїчі клану Удзумакі Міто була жінка першого хокаґе Сенджю Хашірами та була перша джінчюрікі Кюбі. Завважте, Кюбі! Про те, що вона була перша джінчюрікі в гисторії, ніхто не говорив. Як і про те, що вона була принцеса Удзумакі.

·        Другою джінчюрікі стала Удзумакі Кушіна. Про те, що вона була принцеса клану, як Міто, нічого не кажуть. Це є вигадки фанфікарів.

·        Під час однієї з великих воєн селище Вири було знищене. Як і яким чином це сталося – неясно, як і причини ненадання допомоги Листвою. Весь цей нісеніт зо зрадою, масовим самовбивством кількох військ о всесильних Удзумакі та інша нісенітниця – винятково маріння фікрайтерів.

·        І головне – те, на що ви опираєтесь – Удзумакі не мали кварталу в Листві! Не мали!!! Кушіна була єдина Удзумакі в Листві по знищенні Вирів і смерти Міто – неодноразово казали в каноні, що вона була вельми самотня, доки не зійшлася з Мінатом!

Всеохопна місія. Розділ 29

Я лиш витріщався вслід Іно та близнючкам. Вони пройшли та не помітили мене. Еге ж, мої нові статуси – страхітливі.

Отож, про статуси. По-перше, я вивів Чакроконтроль на нуль! Це сталося ще під час герцю з Учіхами, однак тоді я не мав часу й сил на перегляд і усвідомлення сповіщень. Опісля не було сил. Тож я перевірив льоги сповіщень уже тут, у лікарні. І я став щасливим власником пам’ятки.

 

[Здобуто новий статус – Жахливий чакроконтроль!

Чакроконтроль для шінобі – все! І Ваше все є майже нічого!

Підсобили духи з предком

Примара стояла просто супроти нього, але Кіное дуже сумнівався. що ажень явився би сюди Учіха з активованим шярінґаном або бодай хто-небудь із Хюґів, вони би побачили щось більше, ніж пустий коридор і його, притуленого до стіни біля дверей в осідок очільника...

У цьому самому осідку пролунав тріск – і щось тяжке грюкнуло на підлогу. Або о стіну. Із цими захисними фуїнами біджю хвости загубить. Удзумакі, най його, ставили!

— Я все сказала, Дандзе! Мені не потрібен вилупок експериментів Орочімару! Це щуреня не Сенджю! Можеш його хоч на орґани пустити.

Цунаде Сенджю озирнула Кіное презирливим поглядом і, круто розвернувшись на підборах, умчалася коридорами бази «Кореню». Примара, що стоїла поруч, наміглася вхопити її за плече, зупинити, але куди там. Мертві не владні над живими. Кіное ж просто злегка підвів брів. Треба ж, яка гистеричка.

Всеохопна місія. Розділ 28

Я лежав на полігоні та обтікав… У прямому товку. Цілковито неочікувано, як на мене, стала найбільша спорідненість із водяним живелом у мене. Сам у шоці. Гадаю, це через дерев’яний живел. Одначе факт є факт. І близнючки підтвердили, що вони найбільші садистки з усіх, кого я знаю! Уже не пам’ятаю, котра з них запропонувала освоювати хисла на практиці. Благо, Ітачі зоставив мені спадок по всім живелам, хоч ухил більше на огень… З ним я маю, либонь, лише п’ятивідсоткову спорідненість. Замало навіть для вторинного живела.

Загалом, плян простий. Спочатку я розучую хисло. Після ці дві садистки кидають у мене огняні хисла, а я мушу гасити їх. Благо, вода переважає над огонем у цьому протистоянні, та й чакри в мене більше.

Тільки-от їх двоє. Вони набагато швидше складають ручні печаті. І їхній контроль набагато вищий! Та досить уточнити, що він покладний у них!

Всеохопна місія. Розділ 27

Світ перевернувся мені в нескінченні тренування. По теорії чакри ганяли мене відразу і Хана, і Хітомі. Практику поки що напоумляють вони, і я практикував лише інудзуківські хисла під приглядом Цуме.

— Хух, більше не можу.

Втомлений, розпластувався. Запас чакри майже впав, одначе при цьому контроль явно поліпшився. Знову.

Озвучую Цуме скороспечене питання. Звісно ж, трохи зсунув наголос, бо ж я не повинний усе це бачити у числах. Хе! Тож скористаюся замість «поліпшений контроль» – «стало легше застосовувати хисла», причому будь-які. Гадаю, звучить досить «по-дитячому».

Однак відповідати стала не Цуме, чогось ізбентежена. Цього разу відповіла присутня на тренуванні Хана.

Всеохопна місія. Розділ 26

Тоді мене звільнили від занять. Ні, не з того почав… Опісля булого видовиська з близнючками крапнуло 12% симпатії. Одначе мені про це і згадувати не кортить.

Зате попрохав Кібу приглядіти за мною, виловивши того, коли він злиняв із уроків. Усе, аби уникнути баранячих оказій, та й він указав на мої помилки, якщо що. Опісля я вирішив посправлятись із Хислом Наподоби. Як не дивно, вдалося з першого  разу, і та відразу ж потрапила до навичок.

Всеохопна місія. Розділ 25

За статами виходить наступне:

[Ім’я: Наруто Удзумакі

ОЗ: 2260

ОЧ: 3712

Рівень контроль чакри: -36

Рівень: 19

ОД: 304/1900

Кляс: Світлий воїн v.2.]

Всеохопна місія. Розділ 24

І знову я намагаюся освоїти Наподобу. І знов-таки нічого не вдається. Ну що ж не так? Я вже стільки всього взнав… Стривайте! Сумніваюся, що всі шінобі досконало вивчають навіть свої хисла. Тут достатньо поглянути на Кібу, аби це осягнути. Він же взагалі не замислюється про ці питання, що я ставив! Але при цім Наподобу робить спокійнісінько.

Еге ж, скрупульозність людини двадцять першого століття мого світу зіграла зі мною лихий жарт. Тут, либонь, у більшости підхід такий: робить – от і не чіпай, а просто виконуй! І тільки стаючи джьонінами, шінобі потроху замислюються над хислами та їхньою природою. Бо передусім шінобі – бійці та вбивці, а не науковці. Хитромудрі теорії їм збіса здалися. А ті ж джьоніни просто доростають до того, щоби почати осягати та розбиратись у цім питанні.

Перший матюкальник на селі. Розділ 1. Нахабство – друге щастя

Полишмо де-інде в ту частину недоброго ранку, котру я витратив на те, аби остаточно повірити в трапунок і прийти до тями. Нічого такого цікавенького все рівно не відбулося. Кого-небудь хвилює мій спосіб потрапляння до світу мальованих японських картинок? Повірте на слово, вам не вдасться скористатися ним навіть із одновідсотковою запорукою на успіх. Отож цю частину теж лучче опустити. Головне – я зробив для себе один важливий висновок. Навіть мій стіг, гучно шурхочучи і розмахуючи шиферними крилами, полетів кудись удаль, а справжнє тіло за відсутности свідомости скитається зараз по м’якій кімнаті, будучи зодягненим у втихомирювальну сорочку. Та яка мені, вбіса, різниця? З’їхав з глузду? То насолоджуватимусь тим, що маю! А чого ще мені, власне, робити…

Перший матюкальник на селі. Передслово

Я сиджу на березі, біля крихітного озерця, в тіні розлогих дерев, і розмірковую про хибність підступної долі. Часом досі недовірливо поглядаю на відображення, що в воді, цебто на своє новицьке відображення.

Як кажуть, збулася мрія дурня. Точніше  потраплянця. Замість звичного сонливо-неголеного писка сержанта ППС озерна гладінь явила мені досить-таки гарненьку приличку із зализаним назад волоссям попелястого відтінку і голлівудську усмішку від вуха до вуха, що злегка віддає шизою. При чому вже не зрозуміло чи моя це шиза, чи минулого власника туші. Туша, до речі, теж така, що треба: кріпка, сухорлява, міцна, з бездоганно окресленими м’язами. Гріх жалітися. Не культурист, звісно, та відчуваю, що на відміну від яких-небудь любителів тілобудівництва, цей хлопець мав м’язи вельми «робочі». А мій новий живіт? Ані граму жиру, вісім однакових твердих «кубиків» – мрія студента-ботана! Додати до цього ще червоні очка, ніби у «великого князя-кровопивця, спокусника юних дів» – і картина повна. Отакий-от лепський негідь… Гей! Дівчатка! Агов! Ну де ж ви?! Тут таке добро пропадає!

Всеохопна місія. Розділ 23

Ось уже минув місяць відтоді, коли Кіба погодився навчити мене Наподоби. Але в мене анітрохи не виходить! Я просто не розумію, чого від мене потребують. Справа навіть не в контролі, для цього хисла достатньо самої чакри в організмі й вільне пересування її по тушці. Справа в тому, що я не розумів, як чакра може призвести до таких змін, навіть не вириваючись із організму. І без цього розуміння мені не вдавалося дати початковий поштовх.

Та й ще багато дрібниць хочеться взнати. Начебто які щонайменші потреби чакри для задіяння хисла і багато іншого. Ну, і Кіба відповідає. Ні, не так. Я запитую його – він мнеться, витрішкує та не може відповісти. Втім, на інше я не очікував. Та після першого ж ряду запитань наступного дня він підійшов і став на них відповідати. Тільки-от це намножило більше питань. На них він знову зміг відповісти тільки наступного дня. Загалом, обстановка ясна: Кіба чистий практик, а про виділь запитує сукланівців... які розумніші. Якщо не щиро прохає розповісти, не вміє-бо він виляти в розмові, тож цей розумний сукланівець напевно отримав відмашку від Цуме, і Кіба використовується саме як «передатчик повідомлень». Та й відмашка на моє навчання також радше за все дала його матір. І чогось мені з цього приводу неспокійно. Чи не занадто буде одного серця для такої доброзичливости?

Всеохопна місія. Розділ 22

Отож, а якщо спробувати поєднати? Зісковзую в режим «Грані Опуки», що дозволяє мені краще мислити через стан напівтрансу, більше сприймати. І справді відчуваю дещо не те, але вельми неясно.

— Можна? — запитую в самого Куромару.

Той трохи насторожено киває. Ложу руку йому на писок, починаю погладжувати. Стараюся вивільнити сповна своєї аври світла, орудую всім, чим можливо в напівтрансі. Чорт, навіть чакра рухається, а хмаринка світла анітрохи. Зате Куромару мліє: все ж таки авра огортає весь мій стан, та й руку теж. От він і виніжується від погладжування. Навіть репутації з ним крапнуло два рази.

Дідько, що ж робити? Ну, і як мені впливати світлом на рану, якщо навіть орудувати цим не можу? Та ще й запах цієї темної чакри по носі довбе.

Ні, ну дійсно… Я баран!

Йорікі

Слуги (йорікі та дошіни)

Самураїв навіть порівняно низького суспільного статусу супроводжували слуги, які чистили обладунки і спорядження, в основному зброю, коней, та забезпечували охорону. Людей, які виконували помічні призначення, називали йорікі (буквально «пропонована сила) і дошінами (буквально «однодумці» або «єдині серцем»). Ці стави зазвичай вважали представниками військового стану в тому сенсі, що також були ремесливими вояками.

Спочатку Середньовіччя, коли їхня поміч не була необхідна в бою, слуги, вірогідно, були зайняті в сільському господарстві. До початку доби Муромачі утямок йорікі позначав самураїв, котрі служили верховодам більш високого звання, будучи ти самим доказом високої суспільної гнучкости, можливої у військовому стані протягом феодальної доби. З XVI століття йорікі зазвичай були кінними самураями, котрі вели інших самураїв або ашіґару. При правлінні Токуґави йорікі вели дозорні і сторожові підрозділи, складені з дошінів. Вважаючись представниками васального стану ґокенінів, йорікі і дошіни за суспільним положенням стояли вище від звичайних селян, одначе йорікі володіли більш високим спадковим статусом і, відповідно, одержували більш високе жалування. Тому їм довіряли важливіші воєнні завдання, ніж дошінам. У добу Едо дошіни (наряду з меакаші, військовими посередниками) виконували військовицькі призначення в столиці і невеликих містах-замках.

«Японія. Середні віки та початок Нового часу» – Вільям Діл. 2011. Ст. 237.

Пообіцяй мені, що так буде завше. Розділ 2. День другий

Зранку Сакура встала раніше від усіх і вже збирає все необхідне до майбутньої гаївки, що вона її кожного року влаштовує для своєї крихітки в честь її Дня народження. Це вже своєрідний маленький звичай; зважаючи на все, Сараді цей звичай дуже подобається. Це один із небагатьох днів у році, котрий жінка може присвятити своїй любій доньці. Поглядівши на годинник, Сакура осягнула, що пора вже будити Сараду, і, прихопивши подаруночок, піднялася вгору, в дитячу кімнату.

Тим часом, гейби відчуває прихід матері, дівчинка вже прокинулася, солодко потягується у білосніжному ліжечку. Сарада звикла вставати доволі рано, тому зараз їй це до снаги. Охайно відчинивши двері, Сакура побачила доньку, що позіхає, і не могла не всміхнутися. Наразі Сарада нагадує маленького милого кошеня.

— Сонечку моє! Вже прокинулася?

— Мамо!

Всеохопна місія. Розділ 21

Я дивлюсь, як Пейн спускається на повітряній кульці з неба і приземляється за Дандзовою спиною. Потім зі словами «ти всіх задовбав» перерізає тому горлянку.

— Чому? Я ж хотів… любові, — процідив Шімура.

Тут з усіх сторін вискочили ОПТУ Листви. І закружляли, мов у вальсі, і почали наспівувати:

Іди геть, виходку – ми не любим тебе!

Іди геть, виходку – ми не любим тебе!

Всеохопна місія. Розділ 20

Два дні по трагічних подіях. Осідок Хокаґе. Хірудзен Сарутобі втомлено відкинувся на спинку крісла. Це був напружений час. Так, стільки всього зробити, владнати, заспокоїти кланових очільників, відкупні Учіхам надати, показувати турботу о постраждалих… Третій дуже хоче зараз усе кинути й піти на місії… рангу D! О так, ніяких оплут, убивств, лицемірства – просто сапати грядки. І чого ґеніни так бідкаються на ці завдання?! Це ж рай!

Але найбільше головного болю завдав джінчюрікі, як самим фактом заступництва… та й тим, як усе збіглося. А те, як збіглося, Хірудзен пречудово бачить. Ні, ну треба ж було їм усім невдало зіткнутися в гаю? Так і ти фактом, що той вирішив пофонтанувати чакрою Лиса! Знав би він, як тяжко було його прикрити, щоби цього ніхто не помітив!

Всеохопна місія. Розділ 19

— Юначе, Ви нічого не хочете мені розповісти? — суворо заговорила Юуґао, коли я зайшов у кухню. Хітомі насилу вдає, що її тут нема, але погляду віє схваленням. До того ж не стосовно мене.

— А… Доброго ранку, пані Юуґао, пані Хітомі! — всміхнувся по-канонічному.

— Доброго. А тепер вернімось до твоєї вчорашньої обіцянки нікуди не ходити, — похмуро каже та.

Хм, міркую льогічно – навряд чи Хітомі розповіла цій особі, що я кудись ходив. І принесла мене опісля втрати свідомости радше за все теж Хітомі. Тоді… прості підозри? Спробую розвіяти. Не дарма я маю таке прокачане «Красномовство».

— То я нікуди не виходив. Усеньку ніч отут провів. — Чесно і щиро кажу.

— Всеньку ніч? — якось підозріло примружила очі Удзукі, яка ввійшла в улогу виховательки. І щось мені її тон не подобається, але почав же…

Всеохопна місія. Розділ 18

Ранок почався для мене з новини про те, що Ітачі покинув Селище. А взнав я це… від самого Ітачі, який сидить на моїм підвіконні.

— Чому? — цікавлюсь негучно.

— Я втомився. Просто-от утомився. Мало мені місій і того, що в голові чортзна-що творилося, так іще зараз каша. А булої поваги до Селища чи клану я не відчуваю. Селище вже за все мені відплатило, а кланові я борг віддав учора сповна, головним чином стоячи проти того одноокого. Тож отепер я маю тільки купу боргів, але вже якось визначимось. Інколи буду заглядати, брата перевіряти, та й узагалі сім’ю навіщати. А так прихоплю одну особу, та й засядемо в глушині. Жодних оплут, місій, убивств. — Учіха мрійливо заплющив очі.

Всеохопна місія. Розділ 17

З моменту зарахування до Училища минуло чимало часу: чотириста один день, сімнадцять годин і дві хвилини. Все правильно, до вирізання клану Учіха лишилося сорок хвилин. І зараз я несуся вулицею. Розумію, що не встигаю. Я не маю пляну, нічого не маю. І якось одного разу я видів цього Ітачі… Навіть якщо він буде там один, я йому не суперник. Ні, відразу не приб’є. Звісно ж, якщо чимось потужним не прикладе. Але я також мало чого можу йому зробити. Хіба що понервувати – витримаю кілька ударів, замість одного копняка.

Варто пригадати, що впродовж цього року багато чого трапилося. Бодай те, що із сімдесяти дітей в авдиторії лишилося тільки п’ятдесят з гаком. Гаразд, майже шістдесят. Хоча мені цікавенько, чом у каноні дійшли випуску так мало команд? Гаразд, що до відсіву й іншого все зрозуміло. Але не вірю я, що до випуску доповзло лише двадцять-тридцять чоловік!

Всеохопна місія. Розділ 16

І все ж таки найепічнішою стала поява Саске в авдиторії. Він прийшов останнім, ледве волочить ноги, і коли доповз до останньої парти трошки праворуч од нас, буквально гепнувся на вільне місце. Здається, в мене з тріском порвався шаблон.

— Гей, задохлику, ти чого? — противно поскрипівши партою, повернув прямо по ній лице Кіба в бік Саске.

— Мене… погодився… потренувати… брат! Потренував… — зійшов для відповіді й навіть не помітив «задохлика» бідолаха.

І сміх, і гріх. Пригадую, як той у каноні бігав за своїм братом і діставав відмови. А тут той вирішив разочок погодитись. Мабуть, віднайшов час. Начебто іронічно, треба реготати, але сил нема, та й деяка одностайність мученика не дає цього зробити.

Всеохопна місія. Розділ 15

Перед початком церемонії я встиг побалакати з Кібою, Іно, Саєю й Аєю. Хітомі майже не контактувала з дорослими, на відміну від усіх інших, де навіть сирітські вихователі у свої гуртки збивались.

Навдивовижу, до мене підійшла привітатися Сакура, а потім, відважившись, і один клубок каваю на ніжках – Ханабі. У той же час Хінати вистачило всього лиш на кілька слів Кібі, а на інших вона особливо уваги не звернула. Н-так, канон помахав рученькою, та не до кінця.

Якось так вийшло, що під час церемонії всі немовби стали по погоджених місцях: кланові поближче до виступаючого з промовою Хокаґе, некланові за ними впереміш. А в сторонці ми з Хітомі. І якось мене напружують дивні погляди в наш бік від Третього й удоволений Дандзів. Щоправда, з Шімури і не скажеш, що він удоволений. Але печінкою чую та й годі.

Всеохопна місія. Розділ 14

Я стою перед моїм саморобним тренувальним опудалом. Кілька подихів – розум вільний. Звичні, летючі кроки вперед, і до цього спокійне Чі мовби вибухає. Шість нападів, два з яких я вже завдаю відламкам дерев’яного манекена, котрі розлітаються.

Трохи морщуся – знову не розрахував. Морщуся повторно – прийом занадто потужний, один із ударів пошкодив руку. Треба більше працювати із Чі, розподіляти рівномірно.

Відчуваю наближення матері. Так, уже світанок, надто захопився тренуванням. Можна вирушати в поле, їжа мені не так потрібна, хай краще батько з матір’ю їстимуть побільше, а я почну обробляти нашу ділянку. Чі – мов кров, сила й душа нашого світу, вона єсть усюди і в усьому. І поки я в злагоді зі світом, низинний харч мені не потрібен.

Всеохопна місія. Розділ 13

Дідько. Не знаю, як це означити. Хоч моя супутниця «недокорінець», та торгується вона гейби звір. Тож од виділених мені коштів лишилася добра половина… Гаразд, третина, при тім, що я став щасливим власником квартири з двома кімнатами, у набагато благополучнішім районі. Та й сама квартира на перший погляд хороша! А, вичленивши ще з минулої, де може бути вбита якість, я перевірив усе. І не віднайшовши вад, хоча б прихованих, заробив схвалення і ще 2% від дівчини!

І після покупки вона влаштувала мені справжнісіньку трощепробу: прогнала по всьому, що я бачив і чув, з розбором моїх пропонов… Мене що, в торгаша готують? Хоча маю визнати, «Красномовство» різко підскочило після такого вроку… Як і стосунки з цією особою, яка назвалася Цуру. Еге ж, «знадіб» – гарне ім’я. Тільки-от в рядку такого імені нема.

Пообіцяй мені, що так буде завше. Розділ 1. День перший

На дворі – осінь, одначе досить тепло. Осінні вбрання природи не можуть не потішити око. Жовта, багряна, золотава листва дерев і кущів укриває землю пухнастим типіхом. Повітря сповнене новими осінніми пахощами: запахом сухої трави й опалого листя, вогкости, стиглої городини й садовини, а також осіннього цвіту. Ліси, велично розпросторені навколо Листви, вкриті живописним розписом. Лісові стежини нагадують жовтий міжпокій. Стовбури дерев потемнішали. Здавалося б, вони втомилися й хочуть спати. Цей величезний маєстатичний ліс – невід’ємна частина селища, від якої воно й одержало своє ймення.

Пообіцяй мені, що так буде завше. Передслово

Кровопролитна й мученицька Четверта Велика нінджівська війна, врешті-решт, закінчилася, лишивши незгладимий слід у пам’яті кожного, хто став свідком того страшного часу. Вона загарбала життя многих славних воїнів – як старих, так і зовсім юних хлопців і дівчат. Для смерти вік не має значення. Настає час – вона приходить, аби забрати те, що належить їй за правом. Смерть – рідна сестра війни. Вони завше йдуть поряд, обіруч. Вони нікого не щадять.

Таїна Какаші: громовиця у крижаному небі. Розділ 1. Вагання

Як завше, Наруто вилетів з «Ічіраку», тримаючи мисчину рамену.

— Учителю Какаші! Учителю Какаші!

Какаші цілковито не бажав бачитися з Наруто. Він робить вигляд, немовби з головою поринув у книгу, нещодавно взяту — його улюблена, «Рай залицяння», і, зокрема, захоплива третій розділ «Замовкни й ходи зі мною», у якій досягався верш залицяльности серед усієї серії — і пережидав захват. І все ж Наруто заледве має уявлення про почуття інших людей.

— Учителю Какаші! Ну-бо, я вже довгенько кличу Вас. Ви ж не такий старий, щоб оглухнути.

Таїна Какаші: громовиця у крижаному небі. Передслово. Новий лад

Сто п’ятдесят метрів над землею. Потужний порив вітру все сунув і сунув на Сая, той озирнувся.

— Ти певен, що з тобою все буде добре, Наруту?

— Так, — Наруто оглянув ворожі терени вдалині під собою, — ще б пак.

— Але твоя рука все ще…

— Та я втер би носа цим хлопам однією лівою.

Піднебесний фенікс, створений на основі Мальованого Звіра, прослизнув крізь нічні тіні, невидимі з землі. Одначе Нарутові очі могли чітко розгледіти землю.

Минуло півночі, та смолоскипи нічної варти досі палахкотали у дикій гірській долині, де була прихована їхня ціль. Тут і там обстоювали варту нінджі. Купаючись у холодному місячному сяйві, здіймається стіна голкоподібних гір і, змокріла, виблискує.

Таїна Какаші: громовиця у крижаному небі. Початкові ілюстрації

Закоханий паразит. Розділ 1

Ізоляція

Із крану потекла крижана вода. Чекати, доки вона прогріється, немає часу. Косака пустив руки під холодний струмінь, і той одразу висмоктав усе тепло з його кісток. Він закрутив кран, намилив долоні й ретельно їх промив, а потім знову відкрив воду. Навіть коли все мило було вже змито, він продовжував тримати руки під водним потоком. Приблизно через хвилини-дві водонагрівач нарешті пригадав свій обов’язок, і проточна вода стала нагріватись, Косакові пальці, однак, оклякли настільки, що той не міг відрізнити гарячу воду від холодної.

Всеохопна місія. Розділ 12

Наступний ранок. Від освоєння рухів стилю мене відволік стук у двері. Підбіг до тієї. Невже результати готові? І, відчинивши, бачу по той бік двох дівчин в одностроях чюнінів… або джьонінів. Точно не розберу. Тільки знаю, що лейбир означає чин, вищий за ґеніна.

— Дозвольте увійти. — М’яко цікавиться молода дівчина, майже підліток, що виділялася довгим темно-бузковим волоссям і дещо блідуватою шкірою. Хм, когось вона мені нагадує. Так, а що там у рядку імені? О, Юуґао Удзукі.

Всеохопна місія. Розділ 11

— Це було жахливо. — Негучно й утомлено мовив Дандзо.

— Так. Дарма ми тоді потурали нашим старим друзям. — Відірвавшись від звіту і накриваючи матерією кришталеву кулю, відгукнувся таким же тоном Третій Хокаґе.

— Та й самі славні: нема чого тільки на цих двох перестрахувальників вину складати. — Додав Шімура, змусивши свого друга поперхнутися повітрям.

— Не очікував такого від тебе почути. — Чесно відповів Хірудзен.

Всеохопна місія. Розділ 10

Рано-вранці, ще до того, коли мене виписали, я робив дивні плавні рухи. Чимось це нагадує хюуґівський стиль, проте ним не є. І якоїсь миті я піймав дивне почуття злагоди в русі, і як це не згучало б, у дусі, що витав у кімнаті.

[Навичку «Грань Опуки» розблоковано.]

— Так! — зразу ж відреагував я та збив зосередження. Дідько. Нічого, тепер я просто застосувавши цю навичку зможу її користати, а не нагнітати потрібний стан. Зараз би ще другу навичку,  здобуту від Лі Шу Веня розблокувати. Хоча мені й опис цієї сподобався.

Хизна запечатування

Приклад запечатувального хисла

Хизна запечатування, в інших адаптаціях відома як фуїнджицу, фуїнджюцу або фуїндзюцу (яп. 封印術, Fūinjutsu; буквальне значення: Хисла, що запечатують) — особливий різновид хисел, який запечатує предмети, живих істот, чакру, а також широкий розмай інших речей у межах іншого предмета. Хизна запечатування також використовується для обмеження руху або розпечатування предмета як усередині чогось, так і всередині когось.
Відмінною рисою хисел запечатування є поява вибудованої у певному порядку хизнової формули, канджі або інших символів (подібно до Хисел Приклику).

Основи метамодерністської психольогії

Переднє слово

Перехід людства до третього тисячоліття викрив протиріччя й конфлікти цивілізації, які поставили людину на межу виживання. В людей виникла потреба у формуванні багатовимірної картини світу, що знижувала б ризик потрапляння під уплив якої-небудь однієї видії і спекулятивного обману. Бурхливий розвиток цифрових технольогій і мережевих приладів почав задовольняти дану потребу, а суспільство здійснило перехід на новий щабель культурного розвитку, який отримав назву метамодернізм.

Для опису нового світовідчуття й того, як воно може бути враховано на практиці психольогами та психотерапевтами, нами була запропонована метамодерністська психольогія.

Всеохопна місія. Розділ 9

Какаші нарешті вернувся додому. Скільки часу він бував на останній місії? Три місяці! Три клятих місяці налагоджувати зносини з бісовими туманниками! Хоча всім і так було ясно, що це марнування часу! Ну які відносини з країною, загрузлою в розкольницьких чварах?

Бісові старійшини! Скільки він уже ось так, на всіляких місіях поза Селищем? Та ледь не від самого нападу Лиса. Усім зрозуміло, але як же бісить. Гаразд, короткий одпочинок – і слід навідатися до вчителевого сина. А то останнього разу примудрився виділити часу тільки два роки тому! Два цілісіньких роки! Якщо коли-небудь буде нагода, особисто повідкручую цим старим пердунам голови!

Повсталая з попелу. Передслово

Вона відчувала, що сили поступово покидають її, і розуміла, що їй не вижити. Це доводило її до відчаю, бо їй так хотілось побачити дорослішання Нарута, допомагати йому й бути поряд із Мінато… Але з Дев’ятихвостим треба щось робити, бо інакше він рознесе все Селище, тому вона й хотіла застосувати хисло запечатування, проте Мінато вирішив інакше.

Всеохопна місія. Розділ 8

Попервах я побачив білу, чисту стелю. Хех, навіює спогади. Знову пологовий?

Сперегодом я побачив занепокоєне обличчя Кіби. Облом. Я живий. А вже налаштувався на рестарт.

Всеохопна місія. Розділ 7

Який же я телепень – утямив я, коли на мене з тих самих кущів вискочила ватага шінобі, не з нашого селища.

[Нове завдання!

Протримайтесь до прибуття помочі та звільніть двох нявок! Це Ваша перша й остання нагода поліпшити зносини з вимира… великим кланом Учіха! Мерщій!

Прийняти завдання?

Так/Ні]

Не став я читати всі умови та інше, а просто видивився суть. Потім оцінив час… Три хвилини наодинці стрибати навпроти ворожих шінобі? При тім, що я досі вельми не походив на ґеніна. Лишень вийшов приблизно на щабель некланового другорічника училища шінобі. Трясця мені! А значить, приймаю! Ні, ну я щось та й маю від канонічного Нарута!

Всеохопна місія. Розділ 6

Що може бути «розумнішим», ніж мало не в осерді селища шінобі намагатись викрасти доньку місцевого мозкозламника? Осяйніше бути може, якщо тільки самі викрадачі суть мешканці цього ж селища. Але й це ще не все! Тепер уявімо, що це не ОПТУ чи «Корінь», а прості чюніни, ображені чимось на батька дівчинки. Непогано, чи не так?

Всеохопна місія. Розділ 5

І ось крокуючи вулицею після чергового тренування, я вирішив зрізати шлях через гай. Проходячи мимо невеликої галявини, почув по той бік кущів якусь метушню. Чи варто казати, що Система подіяла миттєво?

[Отримано завдання!

Всеохопна місія. Розділ 4

Наступні дні минули не так небезпечно. У тім числі для моєї психіки, ніяк не здібної переварити здобуття навички «Нарутотерапія».

На облюбованому лісовому краєчку я спорудив маківару. Атож, клясичний стовп, обгорнутий мотузкою, по якому гамселять, відпрацьовуючи удари і набиваючи кулаки. А то куди годиться бути таким немічним і сили в руках заледве мати. Я не те, що шінобіювати – дворовим дітям здачі не здатен прописати. А це дуже образливо отримати «по співгуртівці» від якихось дітей. Які би розумові доводи я не наводив, одначе мені образливо не стає. Нібито дорослий хлопець, а зазнаю від дітлахів. І начхати, що в дитячому тілі, та ще й доволі кволому завдяки моїм старанням.

Всеохопна місія. Розділ 3

Старик Теучі насправді відповідно до канону оказався власником невеличкої забігайлівки, у котру я біжу… Кумедний вийшов словослів, до речі. Щоправда, наразі того назвати «стариком» тяжко, радше образ відповідає вислову «добрий дядько, трохи за сорока». Та й появилась у мене підозра, що «стариком» його кликав винятково канонічний Наруто. Той узагалі був ладен на такі утямки, коли всяку заледве дорослу дівчину одразу кликав «сестричкою». Де ж він того нахапався? А Цунаде – бабусею… Ну, із побудом самозбереження і в мене поганесенько, бо кровний спадок, не інакше, але не настільки ж.

У цілому, я підобідав справді тяжкою локшиною, та ще дешевою і навдивовижу смачною. Не те що заварна хрінь. Я втямив, що саме було звичкою одного білявчика: дещо дійсно непогане. Ну, а ще я стану завсідником цього закладу. Одна прикрість – я так і не побачив не то доньку, не то внучку господаря цього гостинного закладу. Лише цей факт зажурив мене на шляху. З іншого боку, я чудово розумію, що вона ненабагато доросліша за мене. А значить, раненько їй іще стояти за стійкою. Вона, щонайімовірніше, допомагає на кухні. І вже точно не пізненько. Там, окрім мене, були-то ще двоє чоловік: один у личині, із сивим чи сірим волоссям. Здригнувся той, побачивши мене – і замовив іще дві пляшки саке. Хоча він там і так сидів, напивався. А другий – невідомий чюнін. Але з першим налагоджувати зв’язки немає товку. Какаші хотів би – сам зі мною зв’язки налагодив би. І приховати це зміг би, адже елітний джьонін – це не лише красне прізвисько. А якщо він не бажає, то навіщо мені «світитися»?

Особистість другого трохи цікавіша. Чого? Простіше простого. Цього чюніна я бачив уже разів двадцять за день. А якщо пригадати, скільки разів на тиждень я мигцем помічав його… Ні, він діяв ненав’язливо. Було почуття, ніби йому справді треба було в ті ж місця, де я його бачив. Наприклад, жалісний стогін його шлунку точно не викликав підозр. Однак чогось забагато швидкоплинних зустрічей маємо.

Щоправда, я маю одну думку, що замість стеження СТЛП до мене приставили простого чюніна. А чого? Навіщо мною опікуватися настільки, що ставити до мене кого-будь із СТЛП? Що взагалі може мала дитина? Від зайвих зв’язків мене і ґенін уберіг би – просто пильнував би мене, непомітно відважуючи всякого занадто запопадливого. Одначе ґеніни все ж таки молоді, і таку незапорошену й одноманітну роботу їм не довіриш. Втім, якщо раптом хто-небудь із цивільних вирішить-таки мені чого-будь зробити, та хоч у мій День народження, то ґенін радше скалічить цивільного, захищаючи мене. Звісно, якщо взагалі втрутиться. А от чюнін і проверне все правильно, і особисте змішувати з роботою не стане… Переважно. До того ж, од абищиці мене чудово вбереже чюнін, а якщо за мною як за джінчюрікі… Хоча кому я потрібний із нинішніми-то складниками?.. Якщо прийде хто більший, то миттєво усунути просто не вийде, ба навіть, короткий бій за спалахами чакри зможуть легко засікти. У селищі-то шінобі. Тоді ж сюди прийде хто-небудь крутіший. Отож цілком льогічно. Та й мені добре, чюнін – це вам не СТЛП. Од нього сильно шифруватись не треба – деякі дива він сам спише на що-будь. Йой, най буде! Адже миготить усіма цими днями на межі свідомости гадка про те, що доведеться шифруватися. Та ні, чюнін не та постать, що буде допитливо вишукувати.

[Складні льогічні побудови надали Вам +5 до Кмітливости!]

Зараза ти, Системо. Нібито сповіщення звичайне, проте почуваю в нім якийсь глузливий натяк.

Я був настільки ощасливлений фактом ситости, що не помітив, коли сп'янілий Какаші схопив за рукав того чюніна і розпочав щось випитувати. Як уже описав, я йду додому на радощах. Та й усі думи на шляху теж нічогенько підбадьорили, планку переживань – опустили. Тому я не одразу помітив чимчикуючого назустріч пустою нічною вулицею чюніна. Ні, вже не спостерігача, а іншого, захмелілого чюніна… що шкандибає просто до мене.

— О, маленький гаспид! Усе через тебе! Ти хоч знаєш, як мені тяжко?

Дідько, я ж із надією таки сподівався, що всі пияки вже розсисалися щонайменше два дні тому.

Я поглянув на його стати – мені поганенько стало. Декотрі трохи нижчі за двісті одиниць, декотрі навпаки – вищі. Далебі, я реаліст. Красно розумію, що навіть пересилюванням, котрого я, до речі, не маю, навіть не подряпаю того! Тож бігти теж не вдасться – робімо серйозне і ледве скорботне обличчя, спокійний, негучний і м’який голос… Гайда!

— Приблизно розумію, але лишень трохи. Бо ж я сиротюк, і ніколи не знав своїх рідних. То звідки мені знати біль їх утрати? Як і те, як барзо Ви змучуєтесь на благо селища. А судячи за лейбирем, Ви вже чюнін щонайменше. Значить, либонь, Вам доводилось і не геть-чисту роботу виконувати… Звісно, на благо селища. І поготів, я не можу уявити, як Вам після цього хочеться впитися. Та й узагалі, тепла й турботи. Як Ви хочете, щоби Ваші заслуги відзначили… — і ще купу всього я віщав, згортаючи в один торон.

На моє полегшення, шінобі був захмелілий, тому він не ставив запитань стосовно того, чого в мене така поведінка і такий погляд на світ. Бо потім, якщо треба буде, я й перед хокаґе відбрешусь, адже я начитаний же. А яким іще бути тихесенькому хлопчику, що не полюбляє рухливі ігри? Словом – усе це взнав із книжок і, благо, додумався стежити, що саме те, що я читав у дитячому будинку, вже не дійсне. Та й перевірив би хто-будь, що я читаю. Я точно не виявив би і не прочитав би одну із Джірайєвих книг. Благо, хоч це було до появи Системи, інакше я таких би статусів од неї нахапався!

Але наразі я намагаюся пригадати найчастіші клопоти шінобі, сплітаю все до купи, кажучи м’яким і чуйним тоном, буцімто справді співпереживаю співбесідникові. Травив душу – так нібито це можна прозвати.

Декотрий час по тому я не помітив, коли ми вже сиділи на криші найближчої до вулиці споруди. Напевно, шінобі, що сидить тепер поруч, мене доставив туди. І славно, хотів би відгамселити – радше в провулок потягнув би, ніж на освітлену Місяцем кришу.

Це надало мені сил і впевнености! І я став уважно відстежувати віддію співбесідника, забивши на системні сповіщення і, взагалі, на все довкруги. Я жвавіше став розвивати ті теми, на котрі він ясує відгук, сяк-так жваво йому співпереживаючи. Котроїсь мити мій монольог перетворився в діяльог, де чюнін щосили жалівся на свою долю, зовсім забувши, що поруч із ним сидить «маленький гаспид». І лише дві години «пекла» по тому, язик-бо заледве не відсох через незвичку, моє дитяче тіло почало дієво «залипати». Не рятували ефекти ні «Удзумакі», ні Лиса. А Витривалість явно вказувала, що я зомлію доволі скоро. Це помітив і трохи протверезілий, однак, вочевидь, не до кінця, чюнін. І найстрашніше й дивне за такого становища – він буцім невинно запропонував проводити додому мене, сонливого. Того, хто для нього всього дві години тому був ледве не винуватцем усіх бід.

Нич не поробиш, довелося погодитись. Сам я ледве не відринув у сни. Отож, цей шінобі доніс мене додому. Дивовижно, що моє тіло взагалі протрималось так довго після такого насиченого дня, зважаючи що і фізичні вправи для нього суть щось нове. І морально видався не найкращий день для мене. Тож, запершись додому й зачинивши двері, я так і розполонився по підлозі. Зомліваючи, останнє, що я все ж таки вчепив одпливаючою свідомістю, був системний напис: вітаємо, Ви створили навичку «Нарутотерапія»!

— Отак у мене радше зостануться дві стезі: або в світлі паладини, або в психіятри, — пробурмотів я наостанок.

<< Попередній розділ | Наступний розділ >>

Зміст

Всеохопна місія. Розділ 2

Отже, можу сказати, що система зручна – це я затямив першого ж дня, коли прибирання в квартирі дало мені +3 до Сили, +5 до Витривалости, ба навіть, +2 до Спритности. Були-бо там важкодоступні місця, куди, не розчепірившись, не пролізеш і, відповідно, не протреш.

Також прибирання дало мені вміння, однак не заяложене «Прибирання», «Миття Посуду» й усе таке, що я робив тоді. Ні, Система оказалася чи то з підступом, чи то з гумором: я здобув уміння «Двіряр».

[Двіряр
Під час звичайнісіньких домашніх клопотів Ви самі не помічаєте, що маєте відчужений і трохи елегантний вигляд. Ваші скупі рухи і серйозний вигляд здатні полонити будь-якого шляхтянина… або шляхтянку. Ви поки що не досвідчені у своїй справі, одначе вже здібні триматися як личить справжньому «Джону Буллю».
Імовірність полонити всіх своїми вміннями двіряря: 0,5%
Ви прибираєтеся краще за інших на 2%
Ваше миття посуду переважає простих любителів на 2%
Речі у Ваших руках перуться краще на 3%
Імовірність зустріти Інтеґру або Алукарда: 0,00001%
Клопочучись по дому, Ви втомлюєтесь на -10%.]

Однак я ліпше промовчу про цей встид. Далебі, декотрі бонуси мене принадили. Але, дідько, схоже, чи Система намагається підлаштувати мої вміння під знаменник зваблення Каґуї? Втім, що я там, у битві з нею буду прибирати? Рештки Мадари? Чи, може, поливатиму Дзецу?

Відсторонившись од оцієї страховини, як системної, так і тієї, що в мене на думці, я вирішив запевнитися, якою мірою Система впливає на цей світ… Жаль, спосіб обрав зовсім ніяковий. У цім же нема нич дивовижного. Із моїм показником Кмітливости і хтозна-чого відсутнім показником Мудрости мені стає цікаво, чого я ще здатен мислити?!

[Кмітливість підвищено на 1.]

Ні, ну точно знущається Система. Так-от, я вирішив перевірити вплив Системи на мене. Раптом ота лише зображає фактичні досягнення і майже ніяк на реальний світ не впливає? Взяв знайдену вдома голку, знезаразив її. Тикаю нею палець. Як і очікував, віднялась одиниця Життя. У реальному житті скільки би разів я не тикнув палець, це не вбило би мене. Погляньмо, що буде, якщо я понижу свої ОЗ таким способом. Ну, а чого? Це є простенька і безболісна перевірка.

Отак я думав спочатку, проте десять хвилин по тому, вибивши собі три чверті ОЗ і поборовшись із регенерацією, я почував себе, м’яко кажучи, недуже. Вельми недуже. Та ще й набув навички «Страждолюбець», із чим я навіть не сперечатимусь, і підняв Витривалість. А ось регенерації не дали. Втім, тикати себе голкою до переможного кінця вже не було сили. Тому, визнавши, що Система має на мене прямий вплив, я відклав цю затію і приліг, даючи ОЗ відновитись.

Сперегодом удалося створити навичку дією, та й відсутню «Спостережливість», яка могла б значно спростити забіг першого дня теж здобув швидко. Втім, повернімося до навички. Часом, вечорами у притулку я мав звичку чого-будь наспівувати собі під ніс. І тут Система першого ж вечора надала мені навичку «Піяння». Словом, не поталанить із ремеслом шінобі – піду у співці. Адже навичку я розвивав щовечора активно (це є такий хитрий сув на майбутнє, щоби привабити Каґую, еге), і за її зростання співати вдавалося набагато приємніше.

Першими кількома днями я затарився заварною локшиною. Її найбільше можна було купити за досить бідняцьку допомогу з безробіття. Каюсь, іще не втримався, трохи буйнув – купив до всього кільограм-два моркви і стільки ж рису. І хоч на честь рису тут нібито ціла країна названа, і вона не так далеко, а от морква… Просто спокусився, побіжно вирішив перевірити скільки взагалі може зберігатись. Еге ж, завчасна заготівля на випадок появи богині-кролиці. Заразом під «Скритністю» облазив усю Листву, цебто відкриті для мене частини, і знайшов парочку невикористовуваних або геть закинутих полігонів. Треба ж де-небудь тренуватися.

Втім, зважаючи що затінки не всюди, мене все ж таки помічали, головним чином – шінобі. Вони, очевидно, мають навичку опору скритности. Жаль, поки що я не можу видіти навички інших: не той рівень «Спостережливости».

Словом – після того, як продавці намагалися двічі ошалапутити мене на гроші, дуже завищуючи ціни, вчув на собі всю ненависть решти мешканців, що живописно відображується в поглядах, що їх кидали в мій бік, а в декотрих і на обличчях. Добре хоч ніхто ради мене не хотів відхилятися від шляху і духопелити демона. Втім, отримавши неодноразового стусана від перехожих шінобі… Ага, оцим підійти до мене і дати стусана – мить, зате опісля настрій вивищено в тих до захмарних висот. Аякже, «приголубили» потолоч… Я набув іще однієї навички. Та ще й прокачав ту першого ж дня…

[Холодний погляд Рв.4
Якби поглядом можна було заморозити чи вбити, Ви жили би в оточенні трупів і пломбіру. Однак, на жаль, і Вам доводиться стоїчно вдержувати присутність поряд інших розумних.
Кожен 5-й Рівень навички надає +1% репутації у представниць жіночої стати і -1% у представників чоловічої стати.]

Здається, десь я припустився помилки. До мене наближається моя мета: стати крутим шінобі і всім… Ну, ви второпали. Потихеньку підкрадається гиденький завіт Системи стосовно однієї особи.

Вирушивши на один закинутий полігон, що біля річки, я вирішив порибалити там. Осягнення, що ловити нічим, надійшло, коли я стояв біля водойми. Еге ж, тяжко живеться з низькою кмітливістю, без мудрости.

Вирішивши це виправляти, а заразом, коли вже на полігоні, і фізично потренуватися, я розпочав із відтискань, сполучених із перебором подумки таблиці множення, а згодом і таблиці Менделєєва. В останній зяяли грізні прогалини, бо по життю в минулому світі я не був хеміком. А тут і поготів, із невідомо чого пониженою до рівня канонічного Нарута кмітливістю хеміком мені годі стати.

Втямив, що переборщив тоді, коли Витривалість показала дно, і я вирубився просто берега річки. Одначе Кмітливість я трохи підняв. Сподіваюся, це допоможе мені пережити гнітючі знущання Системи.

Отямився я пізнього вечора під трелі шлунку. Втім, не вдалося вирушити додому, бо тіло ломить по-страшному. Ну чого я хотів: спершу так навантажив незвиклий до такого організм, а потім іще спав на жорсткій землі. Ці думки підтвердила поліпшена на два рівня навичка «Страждолюбець», красномовно натякаючи, хто ще міг би вчинити так само. Ну, крім цілковитого бовдура і Нарута. Еге ж, для мене власне ім’я вже більше є ім’я прозивне. І це лякає.

Я вирішив відмокнути і розслабитись у воді. Добре, що зараз початок літа, та й підсоння тут м’яке. Навіть звичайної зими не буває. Точніше – взагалі не буває. Раптово раз у п’ять років сніжить – усі нітяться. Хай там як, спершу випробував воду рукою. Допевнився, що температура прийнятна, що я не зварюся чи задубію. Бо в шінобійському селищі всяке може бути: раптом хтось вище за течією справляється з огневиявом. Я скинув одежу та так-сяк закинув себе у воду. У моєму стані дві простенькі дії викликають почуття, нібито я весь день розвантажував вагони, а тепер іще що-небудь намагаюся робити. Еге ж, ось і вилізли боком попередні шість років тихого життя вопрічнено і недіяльного його способу.

Відмокаючи у воді, і почуваючи, як розслабляються м’язи, я не стримався і прикликнув Статус.

[Ім’я: Удзумакі Наруто
ОЗ: 525
ОЧ: 110
Чакроконтроль: -250
Рівень: 2
ОД: 0/200
Кляса: (немає)
Показники:
Сила: 13
Спритність: 8
Витривалість: 21
Чакра: 6
Кмітливість: 11
Вільні очки параметрів: 5.]

Особливості і вміння я не став переглядати. Пізніше порегочу… Я хотів сказати «почитаю». Отже, я маю: за здобуття Рівня в мене цілком відновлюються показники (це я дізнався при складанні найпершого завдання), ОЗ і Витривалість узвичаюються. Але більше нічого не надали. Та й Досвід мені поки що ні за які дії не крапає. Характеристики за підвищення Рівня не ростуть – лише тренуваннями. Зате кожний Рівень надає п’ять вільних очок. Сподіваюся, кожний, оскільки поки що не було можливости запевнитися. Бо майже по тижню я здобув лише один Рівень і – все.

Еге ж, я сподівався, що все буде набагато ліпше. Годі тюхтіювати та біжімо в «Ічіраку». Заразом і поглянемо, як мене приймуть. Словом,  чогось навіть дивно, досі далі стусанів і злісних поглядів чи мармиз ніхто не зайшов. Щоправда, шінобів стусан – то ніби не гірше за повноцінний удар мого ровесника. Щонайменше, почуття близьке. Отже, ноги в руки – і по хавчик!

<< Попередній розділ | Наступний розділ >>

Зміст