Я дивлюсь, як Пейн спускається на повітряній кульці з неба і приземляється
за Дандзовою спиною. Потім зі словами «ти всіх задовбав» перерізає тому
горлянку.
— Чому? Я ж хотів… любові, — процідив Шімура.
Тут з усіх сторін вискочили ОПТУ Листви. І закружляли, мов у вальсі, і
почали наспівувати:
Іди геть, виходку – ми не любим тебе!
Іди геть, виходку – ми не любим тебе!
І саме на цьому моменті я прокинувся. Н-так, ото й сни мені сняться. Здається,
в мене «перегрів підсвідомости» через усі ці події.
Вилажу з-під Саї й Аї, які остаточно завалили мене своїми тушками.
Примудрився не розбудити обох, скидаю сонницю й перевдягаюсь у штани. Верх
надягну пізніше, зараз-бо він тільки заважатиме. Та й якщо спітнію, то що?
Відразу в брудне його кидати? Ліпше так-от, а потім просто сполосну тіло.
З такими думками починаю звичне тренування. Цього разу воно тяглося довше, далося легше – ось що значить менші витрати витривалости. За це
мені крапнуло три одиниці Спритности. Так, качати її тяжко, але й стиль Лі Шу
Веня навіть на минулому ступені був для мене зависокий, а зараз-то він явно вищий
за мій щабель розвитку. Не дотягує.
Хутко вмився, розштовхав дівчаток. І поки вони приходили до тями, вирушив
готувати… на п’ятьох. Н-так, на таке я не розраховував.
За столом цього ранку панує дивна атмосфера, якій я навіть визначення дати
не в змозі. Не напружена, не гнітюча, але й на щасливу не схожа. Тож я просто
втулився в їжу і не відсвічував.
В училищі я стандартно прилип до Кіби. В нього почалися спокійні деньочки –
дорослі щось там усе ділять і ділять та наради ледве не щодня влаштовують. А
діти радіють, бо число тренувань упало до розумного низу. Хіба що Шікамару так
і лишивсь у стані напівтрупа. Але це ж Шікамару.
— Ні, не можу… Мене ж мама вб’є! Пробач, Наруту, та я дійсно не можу. —
панічним голосом каже той. Ну, так, відмовляти найліпшому другові для
відданого (як собака) Кіби йой як тяжко, але й погодитись він не може.
— Гаразд. А просто погостювати в тебе можна?
Я, складаючи пляни на вільний день, зітхаю.
— Ого, з тебе злізли твої мучительки? — «непомітно» поставив букву «м»
перед словом «учительки» Інудзука.
— Ага.
— І відстали близнючки-Учіхи? — ще більш той здивувавсь.
— Ага.
У тих якісь кланові справи. Ну, або радше мати розгрібла як раз-таки кланові
справи – забирає своїх доньок.
— І не лізе Іно? — продовжує й продовжує перелічувати Кіба. Н-так, щось із
моїм життям однозначно не те.
— Ага.
— І…
— Усе, годі. Просто відповідай так чи ні. — Не витримав я під тихий посміх
Шікамару. Отож-бо засранець. Ніби спить, а все бачить і чує. Одним словом –
Нара.
— Так, звісно. Хіба я можу інакше відповісти? — вишкірився цей малий
паразит.
— Тоді чом ти так прискіпливо мене розпитував? — зітхаю.
— Це кумедно, — відвів погляд Інудзука. Ех, а спочатку нашого
знайомства був таким милим і простим хлопчиком. Та де він тепер?
— На питання Іруки будеш сам відповідати. — О так, я – відомщений.
— Я здаюсь і прошу вибачення, — покаявся Кіба.
— Ні, я б із вами давно з глузду з’їхав, якби це не була така морока, —
прогучало з боку Шікамару. Моя рука самоплинно стрілася з моїм же лицем. Утім,
те саме трапилось і з Кібою, і навіть із Саске, досі мовчазним.
Більше нічого примітного не сталося. Ну не вважати ж за щось видатне те, що
я забув серед ранкової метушні своє бенто: був вимушений прийняти таке-от у
Іно. Ох, як тієї миті її пропалювали поглядами близнючки. Але пригощати мене
моєю ж готівлею не стали, бо це не рахується? Отже, спочатку мені те дало два
відсотки до серця. Коли та сама спробувала кілька крихт після того, як я все з’їв,
мені різко привалило вісім відсотків. А Іно заявила, що якщо мені знадобиться до
лікарняного пункту, вона мене прикриє. Іще, аби більше таким не давитися, я відразу казав, якщо в неї щось не вдавалось.
Тієї миті Кіба і Саске дивились на мене не то, як на звитяжця, не то, як на
смертника. Ну, і що такого? Знали б вони, які робив я «кухарські дивовитвори», доки освоював місцеве куховарство. Хоча це теж нічогеньке. От якби ця парочка
скуштувала бурду Юуґао… тоді так, після цього вони і цвяхи змогли б зжерти і перетравити.
Хай там як, після занять ми рушили до Кіби. Ех, люблю розважні
дні!
Та й там було все не «слава богові». Не знаю чом, але тільки сьогодні я зміг
помітити в Куромару рану темним первнем. А ще в його навичках знайшов людську мову.
Хоча, наче тижні три тому в них я цього не бачив. Хм, точно, я ж після всієї
минувшини качнув «Спостережливість», що дозволила мені помічати трохи більше, видіти більше відомостей у статусах інших.
Хех, а було б кумедно йому помогти. Бо якщо я правильно розумію, то та
сама рана в нього на правому оці, що сильно позначається на колі огляду й
ефективности звіра, є тією гидотою, яку не змогли вилікувати військлікарі.
Начебто я теж не маю жодного шансу прибрати цю гидоту. Але я маю авру світла, завдяки
статусові «Світлого воїна».
Та спочатку глянемо на сам статус цієї гидоти, бо раптом заразна. Я не боюсь,
а остерігаюсь таких речей.
[«Рана з темним первнем»
Отрута, створена на чакрі. Не дає
загоїтись пошкодженню або зцілитись до кінця. Ігнорує лікарську чакру.
Найбільша складність полягає в дивности самої чакри. Ви не такий досвідчений, щоби визначити первень. Не такий хороший у поводженні з чакрою,
щоби зрозуміти, що з нею робити. Та навіть не відчуваєте її. Одначе Ви її
чуєте, вона здається Вам первородним мороком.
Довічне послаблення: Незагоюванна рана | Періодичні прояви гострого болю.]
[Отримано нове завдання!
«Вразьте Цуме!»
Ніхто не міг вилікувати нінкена самої голови клану Інудзука, але Ви маєте
можливість (15%), бо Ви не всі. Ви Світлий Воїн! То покажіть же свою вражаючу
особливість і вразьте, зацікавте і здивуйте Вашу майбутню жертв… матір Вашого
найліпшого друга.
Винагорода: +500 репутації з кланом Інудзука | зацікавлення Цуме Інудзуки |
+200 репутації з Кібою Інудзукою і гордість за друга | +5% з Ханою Інудзукою |
+2000 репутації з Куромару | +???% з Цуме Інудзукою (варіятивно) | +200 ОД | розвиток клясу до «Світлий воїн v.2».
Штраф за провал/відмову: Немає, але ж Ви не темний нікчема, аби пройти мимо
нужденних?
Узяти?
Так/Ні]
Система в своєму репертуарі. Звісно, так… Що ж далі?
Немає коментарів:
Дописати коментар