Шлях до королівського призову
— Хм…
Завзявем ся ѡдвідати міську книгозбірню, аби вѡльно провести дозвѡллє, прочитати декілька книжок.
Я, Наофумі Іватані, єм студент другого курсу в тутешньому університеті, і осягнув, що на ѡдміну ѡд
однолітків — безнадійно загрузнувем у способі життя отаку. Не завжди бувем таким, та по ознайомленні з відеоіграми, аніме та культурою отаку загалом, ніяк єм не мѡг вернути ся до того, щоб займатися чимось таким нудним, як навчаннє.
Далебі, родителі давно ся зневірили та поклали всі надії на молодшого брата, ѡдправивши того на якісь-то підготовчі курси. Через такий чималий тиск брат одного
дня ся зламав і змінив ся до невпізнання. Одного разу ѡн вернув ся додому, перебарвив ся білявцем, ні з того ні з сього став лаяти вусібіч: загалом, повѡдив ся мов мала шпана. Отак у житті сем'ї настала темна
пора.
Я великодушно привітав недоброзичливого, невдоволеного всім і всіми брата – і ѡдрекомендував тому
відомий дейтсим.
— Глузуєш із мене?! Ѡдвали!
— Просто повір мені та
зіграй. Гаразд?
Я знав справжню причину,
чому мѡй молодший брат став таким. Тому-то, що на ѡдміну ѡд мене, того, хто
займався чим заманеться, у навчанні той змушений гарувати, мовби негр. Ѡн
потребував ѡддушини для своїх переживань. І коли митець релаксації, як я,
приваблює парою забавок – навіть мѡй брат не встояв.
Словом – у світі
стало на одного отаку більше. Часом його кімната стала до крайок наповнена
мерчем, який стосується симуляторів побачень, про які я розповідав тому. Одначе сталося преприкре – втамувавши напругу, ѡн із легкістю склав іспити й уступив
у найпрестижніший коледж.
Тепер, завдяки моїм
звитяжницьким заслугам, батьки стали розпещувати мене більше, тому нарешті я змѡг насолоджуватися повноцінним студентським життям, яке тільки можна було уявити.
У висновку, в сімействі Іватані я – даремна п’явка.
Що ж, годі бундючних
промов; обставини змусили мене ѡдвідати найближчу книгозбірню.
Я вже одержав
спонсований батьками щомісячний кошторис кишенькових у розмірі десяти тисяч єн. Той був витрачений на купівлю манґа-адаптацій ранобе, новинок ероґе,
ерохон або чого-небудь іще, настільки ж прекрасного. Підробіток у літню та
зимову пори дозволяв поповнити мѡй гаманець іще на п’ятдесят тисяч єн, та коли
дехто надумав узяти участь у місцевому фестивалі, ці гроші теж опинилися під
загрозою зникнення.
Мѡй братчик так ѡдчайдушно благав батьків, дозвѡлу нам винайняти житло у «двох кроках» ѡд фестивалю на весь строк його проведення, ніби ѡд цього залежало його життя. Та загальної суми досі бракувало…
Що ж, аби ѡдстояти свої
засоби до існування, в мене не лишалось вибору, крім як найти більше джерел
поповнення свого гаманця, змісту якого допоки ледь вистачає на оплату
навчання й основних життєвих потреб. І тому задля заощадження коштів, нехай це
й дивно, мені довѡдиться читати уживані книги з другосортних книгарень і
книгозбірень.
Мабуть, я мѡг би
марнувати вѡльний час в онлайн-іграх, але на них можна витрачати вічність, якщо
взятися серйозно. Я з тих, хто полюбляє грати, дізнавшись зі всемережжя багато
дрібних деталей про гру, але не поглиблюючись у тонкощі. Накопичувати золоті
гори завше цікавіше і захопливіше ніж досягати якнайбільшого Рівня.
Навіть зараз мої герої торгують по вулицях рідкісними предметами, тож
справжньому мені нічого було робити, і ставало нудно доволі швидко.
У цім і причина. Причина
інциденту, що от-от трапиться. Я тинявся коло секції зі старими книгами жанру
фентезі. Хоч би що, навіть у порівнянні з історією людства жанр фентезі довѡлі
давній. Адже Біблію теж можна ѡднести до цього ряду.
— «Сказання о Чотирьох
Священних Оруддях»?
За якоїсь причини ця
стародавня на вигляд, зі старомодною назвою книга впала з книжкової полиці. Либонь, хтось швиденько втулив її на полицю та з легкою душею пішов своїм шляхом.
Можливо, це знак долі. Я сів на найближчий стілець і взявся за «Сказання о
Чотирьох Священних Оруддях».
Гортаю… гортаю…
Історія починалася з
опису іншого світу. Словом, ѡна передрікала Кінець Світу. Рано чи пізно
цей світ уразять Хвилі Лих, вони нагорнуть одна за одною, допоки світ не буде
остаточно знищено. Та щоб уникнути неминучого кінця, потрібно призвати героїв з
інших світів і просити їх помочі… Гаразд. Дійство трохи утерте, та якщо ж це
ретро-фентезі, такий початок, в принципі, очікуваний.
Кожен з призваних Героїв
володів своїм знаменом, цебто винятковим оруддям: Мечем, Списом, Луком і Щитом.
Агов, спершу, хіба щит
узагалі зброя?
Я глузливо усміхнувся й продовжив читати: Герої розбрілися, аби набути сили та досвіду
напередодні Хвиль...
***
Дідько, вже писок деру.
Мене долала потужна жага заплющити очі й заснути. Книга давня, тому в ній не
виявилось жодної милої героїні. Тут, звісно, була принцеса, але ѡна, розбещена
вибором із чотирьох героїв, повѡдилася немовби шльондра. Агов, принцесо, досить
очками стріляти, визначайсь уже.
Безжурний Герой Меча,
Герой Списа, що турбується о своїх друзях. Герой Лука, на подобу Робіну Ґуду,
повалив тирана-диктатора… О! От дійство переходить до Героя Щита…
— Якого?.. — мимохѡдь я здивувався,
перегорнувши сторінку. Сторінка з Героєм Щита була чистою. Під яким кутом я на
не дивився б, ѡна лишалась цілковито білою.
— Якого біса?
І коли тільки ці слова були промовлені, свідомість мене
покинула. Навіть у найсміливіших мріях ніколи не думав я, що одного разу
отямлюся в іншому світі.
Немає коментарів:
Дописати коментар