І знову я намагаюся освоїти Наподобу. І знов-таки нічого не вдається. Ну що ж
не так? Я вже стільки всього взнав… Стривайте! Сумніваюся, що всі шінобі
досконало вивчають навіть свої хисла. Тут достатньо поглянути на Кібу, аби це
осягнути. Він же взагалі не замислюється про ці питання, що я ставив! Але при
цім Наподобу робить спокійнісінько.
Еге ж, скрупульозність людини двадцять першого століття мого світу зіграла
зі мною лихий жарт. Тут, либонь, у більшости підхід такий: робить – от і не
чіпай, а просто виконуй! І тільки стаючи джьонінами, шінобі потроху замислюються
над хислами та їхньою природою. Бо передусім шінобі – бійці та вбивці, а не
науковці. Хитромудрі теорії їм збіса здалися. А ті ж джьоніни просто доростають
до того, щоби почати осягати та розбиратись у цім питанні.
А я спробував, якщо казати зрозумілою мовою, не володіючи азбукою,
прочитати «Чорну раду». Честь мені, хвала. Та найближчі десять років доведеться
про це забути.
І просто віддавшись пульсуючій чакрі, я дозволив їй самостійно рухатись у
тілі за мірою формування хисла. І зрештою…
— Бе-ке-ке!
…Я боднув стіну. Якась неправильне в мене Хисло Наподоби. Чи статус «барана»
затьмарює навіть Лиса всередині? Хай там як, просування є. Та гадаю, марно я
справляюся в цім, до пуття не прокинувшись. Авжеж, я розумію – осяяння осяянням,
і нетерпіння теж має право на існування, але це понадміру. Тож почну стандартну
зарядку. Заразом приладжуся після чергового сну. Так, я знову видів уві сні
минуле Лі Шу Веня.
Я вертаюся до рідного краю. Як я сумую за вітцем із матір’ю! Сподіваюся,
вони зрадіють. Я заробив їм на безбідну старість. Усі ці герці були навдивовижу
легкі. Як і супроводження кількох вельмож. Зате вони принесли чималі гроші –
матінка буде щаслива.
Під такі райдужні розмисли я наближався до рідного села, та щось було не
так. Звична злагода була порушена.
Прискорююсь і хутко досягаю пагорба, звідки відкрився вид… На горілі хати.
Значить, це є правда, що сюньфу вирішив залякуванням домогтися підвищення
податків. Що ж, немає товку горювати за здійсненим і корити себе за відсутність
отут: цього не змінити вже.
Я вб’ю його та його слуг. Але на заради помсти – вона лише отруює й руйнує
людину зсередини. Я знищу гнилу віту, аби вона не заразила інші. Звісно, я вб’ю
його заради майбутнього та неповторення трапунку.
Мовчки, я прямую до бувшого села. Спершу треба вшанувати пам’ять предків,
аби всі мої односельчани могли спочити з миром. Поспіх – уділ слабких. Я,
розмірено діючи, просунуся далі від інших. Глупо нестися просто зараз до
сюньфу, та баритися зайво не варто.
Атож, оцей спогад був інакший. Відмінний від усіх. Жодних умінь. Зате
філософія Лі Шу Веня вразила мене.
Зміг би я відмовитися від помсти? Не думаю. Це була воістину сильна сторона
його. Він горював за батьками, та не марнував нерви на пошук винуватців і на
самобичування. Китайська філософія? Не знаю.
Досі під впливом, я провів тренування. Приготував поїсти. І якимось чином
самочинно привітавсь із няньками. Одна з них пропалювала мене й другу
підозрілим поглядом. Ну що не так, Юуґао? Авжеж, я красно розумію, що ти знаєш,
де була Хітомі замість своєї кімнати, але настільки ж добре ти мусиш знати, що
нічого не було – в усіх змислах.
Загалом, сніданок минувсь у вельми дивній атмосфері: Юуґао підозрює
казна-що, Хітомі витає у хмарах, я переварюю недавній сон. Отаке собі сполуччя.
Далі я вирушив до Училища. Сьогодні якраз заняття вчителя Мідзукі, тож слід
поспішити, аби не проґавити їх. Атож, як не дивно, та майбутній зрадник дійсно
щось викладає «личинкам шінобі», зрозуміло пояснює, добре розжовує навіть
моменти, складні для розуміння дітьми. Не прогинається під кланових дітей і не
заводить мазунів. Словом – учительський правозір, до якого іншим викладачам
безмір далеко. Далебі, мені буде справді жаль, якщо такий чудовий учитель
потрапить під каток канону.
От ізнову він провів заняття на ура. Після ледве не збентежив нас: від
цього навчального року у нашій групі нарешті починається
вивчення тілесної хизни. До нінджівської хизни нам іще рік шкандибати, бо вона
тільки від третього курсу училища.
Задля правильної оцінки ґенінів, та й як головного інструктора, сьогодні
було запрошено когось із джьонінів, що спеціялізуються на тілесці. Уже через
оце в мене шкірою пробігли мурашки. Коли Мідзукі, такий же радісний, заявив, що
найкращим іспитом може бути герць і лише він… Моя дупа сигналить про неприємності.
[Набуто навички «Сідничний нерв» «Інтуїція Рв.1»]
Системо! Я вже зрозумів, що ти хотіла виразити!
Як я підозрював, оцим експертом із тілесної хизни виявився Ґай. От ми й
познайомилися, Зелене Чудовисько!
Далі я двічі ледве не вбив сам себе. Спершу був бій Іно і Сакури, що чимось
нагадував канонічний двобій на іспиті, хіба що без вияснювання стосунків. Та
закінчився той так само – нічиєю. Після був набагато красивіший і напруженіший
двобій Саї та Аї, що закінчився… Так само, як минулий.
Опісля виступили Саске та Чьоджі. Авжеж, двічі Учіха ледве не відхопив, бо
розмах рук Акімічі має нічогенький. Та й сили не бракує. Але потім Учіха
покумекав – і змінив тактику: спершу відлупив ноги жертві, а після відпихав.
Повторив тричі – і Чьоджі повержений. Лепсько. Тут, на відміну від канону,
Саске кметує-таки.
Відразу ж за ними викликали мене із Кібою.
— Починайте! — звелів Ґай, радісно нас оглядаючи.
— Хе-хе, це буде ціка…
Кіба не зміг договорити. Я гадав, що він нападе відразу. Відповів тотожно,
а його потягнуло ж потеревенити… Чогось соромно навіть. Бо ж так красиво
текучими рухами стилю зблизився я. Один дотик розкритої долоні, без усякої
чакри, в грудину – і мій друг вилетів за межі кола спиною вперед.
— Вибач! — зараз-от я був щирий.
— Яка бистрота! Яка сила! І яке хисло!
Чогось не до вподоби мені вдоволений вид Ґая.
— Лі! Виходь. Я знайшов тобі партнера для герцю! — пробасив Ґай під
ошаленілі погляди присутніх.
Одразу після цього брязнуло скло з вікна Училища. І звідти вистрибнув
досить впізнаваний персонаж. Хм, не канон. Я гадав, Ґай узяв його в учні тільки
по випуску з училища.
— Так, учителю Ґаю!
Та ви знущаєтесь!!!
Плавно відхитнутися, пропускаючи ногу противника, що мітить у голову… Гей,
так і вбити можна! І враз врізати під коліно опорної ноги. Плавний перебір
ногами. І противник, вивернувшись у падінні, б’є по повітрю. Мене вже нема на
минулому місці.
Один – і я б’ю по надто відстовбурченій руці, блокуючи цяту біля ліктя. Два
– і я скористувався «Без Другого Удару» у м’якій формі, відкинувши Лі до меж
кола. Але це чудисько підхоплюється, неначе нічого й не було!
— В ім’я Сили Юности!
І після покрику він іще й рукою здатен рухати. Кляте чудовисько!
«Серія Безкінечних Ляпасів» неабияк попсувала його красиве хисло, але
викинути його за межі кола не вдалося. Та ще я примудрився дістати пару ударів.
Чорт, я відбиваю його напад, та ще цим хислом. Йому повинно дуже боліти,
але цей паразит усе рівно завершує удар! Із якої Безодні ти виліз?
— Лі, можеш зняти їх!
— Так, учителю Ґаю!
Він бодай що-небудь знає, крім цих його «так, учителю Ґаю» та Сили Юности?
І що зняти? Навряд чи в нього такі жаскі обтяжувачі, як у каноні. Не той вік.
Із чим-небудь поменше я маю витягну… – і світ померкнув.
Я розплющив очі, коли лежав на лікарняній койці. Та ви знущаєтесь! Авжеж,
оце вже справа засади. Я цього гада сам оддухопелю на другому ступені
чюнінського іспиту! Ага, у лісі… Доки ніхто не бачить! Порву паразита!
Отож, гаразд. Треба поглянути, чого я набув од цього ганебного програшу…
Немає коментарів:
Дописати коментар