Всеохопна місія. Розділ 28

Я лежав на полігоні та обтікав… У прямому товку. Цілковито неочікувано, як на мене, стала найбільша спорідненість із водяним живелом у мене. Сам у шоці. Гадаю, це через дерев’яний живел. Одначе факт є факт. І близнючки підтвердили, що вони найбільші садистки з усіх, кого я знаю! Уже не пам’ятаю, котра з них запропонувала освоювати хисла на практиці. Благо, Ітачі зоставив мені спадок по всім живелам, хоч ухил більше на огень… З ним я маю, либонь, лише п’ятивідсоткову спорідненість. Замало навіть для вторинного живела.

Загалом, плян простий. Спочатку я розучую хисло. Після ці дві садистки кидають у мене огняні хисла, а я мушу гасити їх. Благо, вода переважає над огонем у цьому протистоянні, та й чакри в мене більше.

Тільки-от їх двоє. Вони набагато швидше складають ручні печаті. І їхній контроль набагато вищий! Та досить уточнити, що він покладний у них!

Всеохопна місія. Розділ 27

Світ перевернувся мені в нескінченні тренування. По теорії чакри ганяли мене відразу і Хана, і Хітомі. Практику поки що напоумляють вони, і я практикував лише інудзуківські хисла під приглядом Цуме.

— Хух, більше не можу.

Втомлений, розпластувався. Запас чакри майже впав, одначе при цьому контроль явно поліпшився. Знову.

Озвучую Цуме скороспечене питання. Звісно ж, трохи зсунув наголос, бо ж я не повинний усе це бачити у числах. Хе! Тож скористаюся замість «поліпшений контроль» – «стало легше застосовувати хисла», причому будь-які. Гадаю, звучить досить «по-дитячому».

Однак відповідати стала не Цуме, чогось ізбентежена. Цього разу відповіла присутня на тренуванні Хана.

Всеохопна місія. Розділ 26

Тоді мене звільнили від занять. Ні, не з того почав… Опісля булого видовиська з близнючками крапнуло 12% симпатії. Одначе мені про це і згадувати не кортить.

Зате попрохав Кібу приглядіти за мною, виловивши того, коли він злиняв із уроків. Усе, аби уникнути баранячих оказій, та й він указав на мої помилки, якщо що. Опісля я вирішив посправлятись із Хислом Наподоби. Як не дивно, вдалося з першого  разу, і та відразу ж потрапила до навичок.

Всеохопна місія. Розділ 25

За статами виходить наступне:

[Ім’я: Наруто Удзумакі

ОЗ: 2260

ОЧ: 3712

Рівень контроль чакри: -36

Рівень: 19

ОД: 304/1900

Кляс: Світлий воїн v.2.]

Всеохопна місія. Розділ 24

І знову я намагаюся освоїти Наподобу. І знов-таки нічого не вдається. Ну що ж не так? Я вже стільки всього взнав… Стривайте! Сумніваюся, що всі шінобі досконало вивчають навіть свої хисла. Тут достатньо поглянути на Кібу, аби це осягнути. Він же взагалі не замислюється про ці питання, що я ставив! Але при цім Наподобу робить спокійнісінько.

Еге ж, скрупульозність людини двадцять першого століття мого світу зіграла зі мною лихий жарт. Тут, либонь, у більшости підхід такий: робить – от і не чіпай, а просто виконуй! І тільки стаючи джьонінами, шінобі потроху замислюються над хислами та їхньою природою. Бо передусім шінобі – бійці та вбивці, а не науковці. Хитромудрі теорії їм збіса здалися. А ті ж джьоніни просто доростають до того, щоби почати осягати та розбиратись у цім питанні.

Перший матюкальник на селі. Розділ 1. Нахабство – друге щастя

Полишмо де-інде в ту частину недоброго ранку, котру я витратив на те, аби остаточно повірити в трапунок і прийти до тями. Нічого такого цікавенького все рівно не відбулося. Кого-небудь хвилює мій спосіб потрапляння до світу мальованих японських картинок? Повірте на слово, вам не вдасться скористатися ним навіть із одновідсотковою запорукою на успіх. Отож цю частину теж лучче опустити. Головне – я зробив для себе один важливий висновок. Навіть мій стіг, гучно шурхочучи і розмахуючи шиферними крилами, полетів кудись удаль, а справжнє тіло за відсутности свідомости скитається зараз по м’якій кімнаті, будучи зодягненим у втихомирювальну сорочку. Та яка мені, вбіса, різниця? З’їхав з глузду? То насолоджуватимусь тим, що маю! А чого ще мені, власне, робити…

Перший матюкальник на селі. Передслово

Я сиджу на березі, біля крихітного озерця, в тіні розлогих дерев, і розмірковую про хибність підступної долі. Часом досі недовірливо поглядаю на відображення, що в воді, цебто на своє новицьке відображення.

Як кажуть, збулася мрія дурня. Точніше  потраплянця. Замість звичного сонливо-неголеного писка сержанта ППС озерна гладінь явила мені досить-таки гарненьку приличку із зализаним назад волоссям попелястого відтінку і голлівудську усмішку від вуха до вуха, що злегка віддає шизою. При чому вже не зрозуміло чи моя це шиза, чи минулого власника туші. Туша, до речі, теж така, що треба: кріпка, сухорлява, міцна, з бездоганно окресленими м’язами. Гріх жалітися. Не культурист, звісно, та відчуваю, що на відміну від яких-небудь любителів тілобудівництва, цей хлопець мав м’язи вельми «робочі». А мій новий живіт? Ані граму жиру, вісім однакових твердих «кубиків» – мрія студента-ботана! Додати до цього ще червоні очка, ніби у «великого князя-кровопивця, спокусника юних дів» – і картина повна. Отакий-от лепський негідь… Гей! Дівчатка! Агов! Ну де ж ви?! Тут таке добро пропадає!