Всеохопна місія. Розділ 23

Ось уже минув місяць відтоді, коли Кіба погодився навчити мене Наподоби. Але в мене анітрохи не виходить! Я просто не розумію, чого від мене потребують. Справа навіть не в контролі, для цього хисла достатньо самої чакри в організмі й вільне пересування її по тушці. Справа в тому, що я не розумів, як чакра може призвести до таких змін, навіть не вириваючись із організму. І без цього розуміння мені не вдавалося дати початковий поштовх.

Та й ще багато дрібниць хочеться взнати. Начебто які щонайменші потреби чакри для задіяння хисла і багато іншого. Ну, і Кіба відповідає. Ні, не так. Я запитую його – він мнеться, витрішкує та не може відповісти. Втім, на інше я не очікував. Та після першого ж ряду запитань наступного дня він підійшов і став на них відповідати. Тільки-от це намножило більше питань. На них він знову зміг відповісти тільки наступного дня. Загалом, обстановка ясна: Кіба чистий практик, а про виділь запитує сукланівців... які розумніші. Якщо не щиро прохає розповісти, не вміє-бо він виляти в розмові, тож цей розумний сукланівець напевно отримав відмашку від Цуме, і Кіба використовується саме як «передатчик повідомлень». Та й відмашка на моє навчання також радше за все дала його матір. І чогось мені з цього приводу неспокійно. Чи не занадто буде одного серця для такої доброзичливости?

Всеохопна місія. Розділ 22

Отож, а якщо спробувати поєднати? Зісковзую в режим «Грані Опуки», що дозволяє мені краще мислити через стан напівтрансу, більше сприймати. І справді відчуваю дещо не те, але вельми неясно.

— Можна? — запитую в самого Куромару.

Той трохи насторожено киває. Ложу руку йому на писок, починаю погладжувати. Стараюся вивільнити сповна своєї аври світла, орудую всім, чим можливо в напівтрансі. Чорт, навіть чакра рухається, а хмаринка світла анітрохи. Зате Куромару мліє: все ж таки авра огортає весь мій стан, та й руку теж. От він і виніжується від погладжування. Навіть репутації з ним крапнуло два рази.

Дідько, що ж робити? Ну, і як мені впливати світлом на рану, якщо навіть орудувати цим не можу? Та ще й запах цієї темної чакри по носі довбе.

Ні, ну дійсно… Я баран!

Йорікі

Слуги (йорікі та дошіни)

Самураїв навіть порівняно низького суспільного статусу супроводжували слуги, які чистили обладунки і спорядження, в основному зброю, коней, та забезпечували охорону. Людей, які виконували помічні призначення, називали йорікі (буквально «пропонована сила) і дошінами (буквально «однодумці» або «єдині серцем»). Ці стави зазвичай вважали представниками військового стану в тому сенсі, що також були ремесливими вояками.

Спочатку Середньовіччя, коли їхня поміч не була необхідна в бою, слуги, вірогідно, були зайняті в сільському господарстві. До початку доби Муромачі утямок йорікі позначав самураїв, котрі служили верховодам більш високого звання, будучи ти самим доказом високої суспільної гнучкости, можливої у військовому стані протягом феодальної доби. З XVI століття йорікі зазвичай були кінними самураями, котрі вели інших самураїв або ашіґару. При правлінні Токуґави йорікі вели дозорні і сторожові підрозділи, складені з дошінів. Вважаючись представниками васального стану ґокенінів, йорікі і дошіни за суспільним положенням стояли вище від звичайних селян, одначе йорікі володіли більш високим спадковим статусом і, відповідно, одержували більш високе жалування. Тому їм довіряли важливіші воєнні завдання, ніж дошінам. У добу Едо дошіни (наряду з меакаші, військовими посередниками) виконували військовицькі призначення в столиці і невеликих містах-замках.

«Японія. Середні віки та початок Нового часу» – Вільям Діл. 2011. Ст. 237.