Таїна Какаші: громовиця у крижаному небі. Розділ 1. Вагання

Як завше, Наруто вилетів з «Ічіраку», тримаючи мисчину рамену.

— Учителю Какаші! Учителю Какаші!

Какаші цілковито не бажав бачитися з Наруто. Він робить вигляд, немовби з головою поринув у книгу, нещодавно взяту — його улюблена, «Рай залицяння», і, зокрема, захоплива третій розділ «Замовкни й ходи зі мною», у якій досягався верш залицяльности серед усієї серії — і пережидав захват. І все ж Наруто заледве має уявлення про почуття інших людей.

— Учителю Какаші! Ну-бо, я вже довгенько кличу Вас. Ви ж не такий старий, щоб оглухнути.

— Гм? О, Наруто. — Какаші подумки зітхнув. — Перепрошую, вибач. Я з головую поринув у книгу, заледве усвідомлював себе. Ох! Твоя пачеленна рука закінчена?

— Ага, але вона ще не розносилася, — сказав той, незграбно розгинаючи і згинаючи пальці новоодержаної правиці. — Ну, гадаю, серйозно поскаржитися не можу..

— Гадаю – ні.

— У всілякому разі, учителю Какаші, у Вас досі не було інавгураційної відправи?

— Що? — Бачить? Он воно як. — Гм, ну, я ще не дуже обметаний у цьому ділі.

Останнім часом, куди б він не пішов, хтось ставить йому таке питання. Його це трохи бентежить.

Він дійсно вирішив був стати хокаґе. Але він уважав, що не гідний чину хокаґе, врешті-решт. Якби він пройшов інавгураційну відправу, то не зміг би вже зробити ні кроку назад. Він навіть часом думав – тепер, коли скінчилася Четверта Велика нінджівська війна, немає дійсної необхідности квапитися, аби стати хокаґе.

— Хокажий честень уже зроблено, Ви ж знаєте. — Наруто, незграбно застосувавши нову правицю, поклав до рота рамену, роблячи перерву поміж реченнями. — Маю на увазі, тут, наче, всі стурбовані. Перш за все, якщо не дамо чітко зрозуміти, хто є Хокаґе, не матимемо ніякої над навколишніми селами. Ось для чого потрібна ця відправа, адже так?

— Пані Цунаде все ще при силах, тому мені не дуже…

— Бабуся Цунаде відробила своє, кажу ж Вам, — наважився заявити Наруто, що справа на часі. З тих пір, як вона ледве не померла на війні, вона не займалася своєю роботою. Розумієте?

— …Та ну!

— Вона пиячить посеред білого дня, коли помічаєте, що її нема – то вона змагається у якомусь гральному кублі. Мабуть, на тій війні вона по-справжньому відчула, яка стара. А як Ви гадаєте? — Наруто сердечно посміявся. — І я маю на увазі, якщо Ви повинні йти, то йти велично, адже так?

Але Какаші не у змозі посміятися разом з учнем. З-за Наруто він виявив не звичайну чорну жагу крови, але величезну, киплячу хвилю гніву.

— Але, знаєте, у бабусі Цунаде застій. Має сенс те, що вона хоче піти на вислугу і насолодитися золотими роками.

— А, ммм, то є так? — Жага крови, якою віяло з-за Нарутового плеча, усе зростає, і схвилювала Какаші. — Я думаю, пані Цунаде ще дуже молода, так, саме так я вважаю!

— Та Ви що?! Може, не можете сказати здалеку, та коли Ви поглянете на неї зблизька – її обличчя вкрите дрібними зморшками.

— Ага-а-а! — «Прошу, стулися вже!» — Ти! Не кажи про це так голосно.

Кожного разу, коли Наруто відкидав одне таке зауваження, жага крови бурлила і ставала все більшою.

— Чого Ви такий зажурений, учителю Какаші? — Наруто не звертав уваги  на два блискучих ока, що сяяли з-за ним. — Не казатиму це надто гучно – останнім часом вона не в настрої. І вона всюди губить речі.

«Йому гаплик».

Какаші заплющив очі, тому-то не побачив, як Цунаде втиснула кулак у пику Наруто. Однак він не вберіг вуха від доволі неприємного тріскоту.

— Хто тут усюди речі губить? — сердито прогриміла Цунаде. — А причина, чого я лютую, у тому, що ти завше гніваєш!

Заплющивши очі, Наруто впав ниць: наросла величезна гуля у нього.

— Какаші!

— Т-так, паніє! — Цунаде сердито зорить на нього, Какашів голос перекинувся навиворіт. — Я-я просто казав, що Ви досить молода, пані…

— Ти досі не визначився щодо дня інавгурації?

Какаші відвів погляд.

— Я добре розумію твої вагання. — Цунадине обличчя пом’якшало. — Я була такою ж.

— Ви були?..

— Тільки-но станеш хокаґе, більше не зможеш жити по-своєму, як до того. — Вона вказала на поваленого Наруто з-під підборіддя. — Також не зможеш проводити багато часу з цим бовдуром, абощо.

Какаші мовить і услухається.

— Ти єдиний, хто спроможний стати Шостим, — каже Цунаде. — Наруто й справді окріпнув, але, як бачиш, він іще не гідний чину хокаґе. Та й на Нараді П’ятьох Каґе ти завзявся стати хокаґе, чи не так?

— Отоді я ще мав шярінґан-око. Згубив шярінґан – згубив і Грім-клинок. Грім-клинок – хисло, яке я міг довершити саме завдяки мінливому баченню шярінґану. І гадав, що з таким хислом я зміг би якось захистити Листву, якби став хокаґе.

— Какаші…

— Вибачте, пані Цунаде. Заждіть, будь ласка, з обговоренням, доки Ваш чинний зрік не скінчиться.

«Ти мусиш стати шостим хокаґе, Какаші». — Обітів голос ожив був у моїх вухах. Тоді-то він обдарував мене двома шярінґанами.

Чого я вагаюся? Какаші картає себе. Від самого початку шярінґан був позикою зі своїм зроком придатности, чи не так? Ох, схоже, я занадто багато покладався на нього.

— Ви охоронятимете Тобішячімару. — змінила Цунаде тему. — Вам вистачить людей?

— Більш-менш. Цього року на нас чекає Замок Демонічного Світича, тому Ґаєва і Шікамарова Десята команди збираються разом десь там.

— Замок Демонічного Світича… Я вельми хотіла б, щоб незабаром було ухвалено рішення щодо ново упорядника замку.

— Знайти упорядника щабля Муя буде не так просто.

У ході спільної тактичної оруди, проведеної кілька років тому Селищем, Прихованим Листвою, і Селищем, Прихованим Хмарою, Замок Демонічного Світича було поруйновано. Хоча замок одтоді було відновлено, замковий упорядник Муй, який урядував в’язнями, користуючись хислом, що зветься Небесною тюрмою, відумер. Із ти пір Листва, Піски, Хмара, Скелі й Туман розмістили варту, яка чергується щомісяця.

— Треба, щоби Наруто захищав селище, тому візьму із собою групу джьонінів. Це ж лишень церемоніяльна охорона – жодних клопотів не повинно бути. Як тільки човен здіймиться у повітря, моя участь у будь-якому разі скінчиться.

— Пригадую, Ґай казав мені, що хоче, аби ти дозволив йому виконувати усю роботу. Дивно, він каже щось подібне зі своєю-то ногою.

— Ґай просто хоче побачити летючого корабля, — каже Какаші. — Він міг би дістатися Хвильщини своїм неповноспроможницьким візком.

— Човен, що літає… Воістину неймовірно. Наразі існування Тобішячімару – таємниця від інших країн, але…

— Досить скоро вони про це дізнаються. Опісля всі країни, ймовірно, зберуться й попросять своїх прихованих селищ викрасти легшу від повітря технологію Тобішячімару із Хвильщини.

Інакше кажучи, — подумки додав Какаші, — за право на небо шінобі, либонь, знову почнуть обманювати й убивати одне одного.

Попередній розділ丨

Зміст