Всеохопна місія. Розділ 17

З моменту зарахування до Училища минуло чимало часу: чотириста один день, сімнадцять годин і дві хвилини. Все правильно, до вирізання клану Учіха лишилося сорок хвилин. І зараз я несуся вулицею. Розумію, що не встигаю. Я не маю пляну, нічого не маю. І якось одного разу я видів цього Ітачі… Навіть якщо він буде там один, я йому не суперник. Ні, відразу не приб’є. Звісно ж, якщо чимось потужним не прикладе. Але я також мало чого можу йому зробити. Хіба що понервувати – витримаю кілька ударів, замість одного копняка.

Варто пригадати, що впродовж цього року багато чого трапилося. Бодай те, що із сімдесяти дітей в авдиторії лишилося тільки п’ятдесят з гаком. Гаразд, майже шістдесят. Хоча мені цікавенько, чом у каноні дійшли випуску так мало команд? Гаразд, що до відсіву й іншого все зрозуміло. Але не вірю я, що до випуску доповзло лише двадцять-тридцять чоловік!

Я зайняв третє місце за іспитами, поступився тільки Шікамару і Сакурі. Перший – дійсно світоч, на що натякають 116 Кмітливости в його-то віці! А друга має вміння «Зубрило». Аж тридцять п’ятого рівня.

Але дарма я часу не гаяв! У мене у вивченні свого стилю відбувся прорив. Я качнувся. За Системою: «Ви досягли злагоди зі світом, поліпшили своє вміння зосереджуватися на ділі, стали більш спокійним, завдяки чому рівень контролю також зріс».

У шоці. Але певна льогіка є. Посидючий, вмілий зосереджуватися на поставленій меті зробить більше, ніж неслухняний з вітром у голові й веретом в одному місці.

Заразом я здобув шанс у бою з Ітачі: освоїв побачений уві сні прийом разів п’ять. Точніше розблокував, бо він і був другий, що дістався мені: «Без Другого Удару». Страшне хисло.

Іще впродовж цього часу я якось непомітно подружився з Шікамару, налагодив приятельські стосунки із Шіно, Чьоджі і, як не дивно, Саске. Між іншим, останній навіть перепросив у Кіби за побиття за кущами, саме тоді я побачив цих двох того пам’ятного дня! Виявилося, що в хлопа вийшов дуже невдалий день. Відмовив у тренуванні любий старший брат – на парах юний Учіха нагрубив матері… За те його випоров батько. Насамкінець, коли той вибіг провітритися, на нього налетів Кіба… Перепросити той не встиг, Саске зірвався першим.

Якось так. Поза училищем теж усе непогано: кілька разів гостював у Яманак, мене ж попрохали зазирати частіше; двічі побував в учіхівському кварталі, та це не сподобалося обом моїм доглядальницям. Я зумів-таки освоїти чистописання впродовж року – Юуґао вимушена була визнати, що їй у цьому керунку мене більше немає чому навчити. Відкрито зняток із поцілунком у чоло від Удзукі.

Також після того Удзукі помогла перенести кілька рухів мого стилю на нінджято. Виходить погано, але щось відтворити я зможу. До того ж звільнився час для метання кунаїв… Це всі визнали безпрозоривим. Ну, не цілець я! Більш-менш у ціль можу метнути з будь-якого положення, але хоч одним і хоч раз попасти туди, куди цілюсь – ні. Зате шюрікени так і кладуться до руки, але й там чогось неймовірного я не ясую. Просто вони для мене трошки зручніші.

Решта занять тривають навіть непогано. У цім неабияк допомагає те, що я сам зі шкури вилізаю ради знань і одиниць показників. Отже, зараз мій статус видається такий:

[Ім’я: Наруто Удзумакі

ОЗ: 2140

ОЧ: 691

Контроль чакри: -209

Рівень: 15

ОД: 660/1500

Кляс: Світлий послушник]

[Показники:

Сила:111

Спритність: 63

Витривалість: 99

Кмітливість: 39

Вільні очки показників: 120]

[Особливості: Демон | Джінчюрікі | Удзумакі | Сирота | Рятівник-початківець | Початкуючий Лі Шу Вень | Я дуб | Силач І | Гравець+]

[Пасивні вміння: Скритність Рв.99 | Двіряр Рв.23 | Страждолюбець Рв.74 | Холодний Погляд Рв.21 | Міцні Кулаки Рв.72 | Спостережливість Рв.18]

[Навички: Піяння Рв.99 | Нарутотерапія Рв.16 | Красномовство Рв.23 | Грань Опуки | Без Другого Удару (No Second Strike – Two Strikes Are Not Needed) | Таємне Хисло Марсіянського Стилю: Серія Безконечних Ляпасів]

Якось так. Круто, звісно, але нічого такого видатного: витривалість трішечки випереджає Чьоджі, спритність нижча від половини того ж Учіхи, кмітливість на тлі Шікамару губиться – праві, все. Начебто нічогенький, та не «провідник забігу». Ех, хоча якщо казати про швидкість, то тут вирізняється Кіба – він навіть показник має такий: Швидкість.

«Силача» першого ступеня я здобув за сотку Сили – щиро вважаю, що не заслужено. Тієї ж Витривалости, що переганяє Силу, ніяк не можу останній пунктик витиснути вже чортзна-скільки! Загалом останні десять щаблів перед соткою ледве підіймаються. А з дев’яносто дев’ятого на сотий можна перейти. Те я знаю. Але зусилля потрібно страшне мати: зрозумів, поглянувши на показники й навички досвідчених шінобі. Я ж просто з силою виїхав на тому, що маю «Міцні Кулаки», за кожний рівень яких мені крапає одиниця Сили. Тобто я витягнув цей показник за рахунок навички. Та якщо набрані навичкою рівні – результат річної давнини, сам я й десять одиниць цього показника не зміг підняти! От і «Силача» вважаю незаслуженим.

Вільні очки я поки що бережу. Вирішив, що розкидаю ті після училища, а поки й так розкачаюсь. Або ж розподілю у скрутні часи, аби здивувати противника в бою… і як би мені не довелося зробити це сьогодні!

Отож, «Без Другого Удару» є другим хислом Лі Шу Веня, а от «Серія Безкінечних Ляпасів»… моє недавнє творіння на основі цього стилю. Оскільки частину ударів у цьому хислі роблять розкритими долонями, то асоціяція сама виникла. Далі – якщо впорскувати в організм разом із кожним ударом краплю моєї отруйної чакри джінчюрікі найтермоядернішого хвостатого звіра, то один такий удар непогано так зшибає хизну омани, та й відчуття від нього дуже неприємні, немовби отримав палючого ляпаса. Навіть якби я просто відвів таким ударом нападаючу кінцівку супротивника, ефект усе рівно проявиться на місці дотику. До того ж ефект здебільшого накладається на чакро-циркуляторну систему, надає незабутні почуття чакрокористувачеві і обриває хисло. Якщо, звісно, у ворога не завищений контроль – так, тоді втримає хисло.

А тепер уявіте цілу серію таких нападів, суму яких можна довести до тисячі! Та ґенін узагалі від таких ляпасів помре, навіть якщо спочатку прийматиме напади на блоки. Еге ж, лише спочатку – надалі вже руки вріжуть дуба. Думаю, дізнаються про це хисло Хюуґи – подадуть на мене до суд.

Але вернімся до сьогодні. Розумію, що не встигаю – вирішив застосувати свою прикмету, рояль роялів і просто тихий жах, силу якого не користував уже більш ніж рік: я побіг у знайомий гаєчок до неабияких кущів.

— Наруту? — трохи здійняла брів Мая при виді мене.

— Що сталося, Наруту? — а це вже близнючки.

Що правда, то правда – рояльний кущ. Стрів майже вночі в гаю головних цілей місії, котрі верталися звідкілясь.

Як так узагалі вийшло, що мене вночі незрозуміло куди пустили няньки? Ну, саме сьогодні їм знадобилося відлучитись у справах. А я вмовив тих, що нікуди ані кроку – плюс два рівня до «Красномовства».

— Чи не могли б ви пройти зі мною? — якось дивно на мене покосилися всі троє. Ну ж бо, погоджуйтесь! Хоч вас од різні клану відведу!

Мая підійшла до мене й приклала руку до мого чола.

— Начебто холодний. Наруту, що з тобою? Що трапилося й куди нам треба піти? — спитала вона спокійно з ледь-ледь видимою дещицею хвилювання в голосі, уважно слідкує за моєю віддією.

Тільки-от кущі знову довели, що спроможні накликати тільки біду і бійку. З-за спини жінки з’явився Ітачі – несеться в сторону учіхівського кварталу. Його мутні очі стали розвертатись у бік Маї. Клятий зомбі!

Дідько! Халепа! Зісковзую у «Грань Опуки», зближуюсь із ним, застосовую «Без Другого Удару». Але Ітачі досить спритний, легко блокує напад. Втискає мене в дерево. Зняло дві сотки ОЗ.

Зате я надав часу Маї. Як я взагалі примудрився відреагувати раніше за досвідчену куноїчі. А зважаючи на шярінґан із двома томое, вона досвідчена. Елементарно! У звичайних умовах я справді їй програю, але справа в тім, що я чекав на каверзу… чекав на напад, а вона – ні. А воно й відбулося зі зручного для мене боку. Тільки-от пуття від мене небагато, та й Маю він тіснить дуже. Мало, що вона ошелешена особистістю противника – цей гад іще намагається задіти її доньок. А розпиляючись іще на захист, вона прирікає себе на поразку – інакше жодна матір не вчинить.

Ух, іще й від мене мало пуття.

— Пху, щеня! — прогримів голос – і мене наче огорнуло почуття сили. Не зрозумів, я ж просто-таки неймовірного негативу не почував. Чого б це Лис прокинувся?

[Отримано нове завдання!]

«Побиття павуна в ім’я Лиса!»

Дев’ятихвостий ненавидить усіх, але Учіхи в нього мають особливу посаду. Однак носіїв манґекьо-шярінґану він ненавидить сильніше від усього (після Міто Удзумакі, Хашірами Сенджю й Мадари Учіхи). І його ненависть настільки сильна, що він ладний піти на оборудку з носієм (рудим дияволом, на думку многих і многих), позичивши тому сили, аби він покарав одного зарозумілого червоноокого павуна.

Винагорода: +500 до репутації з Дев’ятихвостим Демоном-Лисом (при першій зустрічі в підсвідомости на нього буде накладено послаблення «Добродушність»); відкриття серії Подій.

Штраф за провал/відмову: люта ненависть із боку Лиса стосовно Вас; відмова від усілякого співробітництва і довічне блокування Подій із його участю.

Узяти?

Так/Ні]

Тут і гадати нема чого. Йой, а його ставлення до Мадари мені навіть на користь! До речі, що мені там окрім прийнятої шкоди видало при зіткненні з Ітачі? Щось око зачепилося за сповіщення. Ану!

[Ви пошкодили шкідливу настанову на Ітачі Учіху своїм упорскуванням чакри.]

Ось так, ага? То це ж достатня причина для застосування «Таємного Хисла Марсіянсього Стилю: Серії Безкінечних Ляпасів»! Ву-ха-х… а, точно, я ж покладний персонаж!

А як приречено коситься на мене Мая: думає, що мене захопив Лис? Ну, зважаючи на те що я вже на карачках, милуюсь на відрослі кігті, з однохвостим покровом… А ще страшне як щипає шкіру. Здається, для мене й такого рівня сили Дев’ятихвостого багатецько. Кхем, а ще страшне як щемить горлянку і діє грізний реген. Причини так-от думати вона має.

Влаштувати малу сценку? Все ж таки стосунки в плюс підуть, якщо ми виживемо, звісно. А якщо ні – хоч повиджигирюю перед рестартом!

До речі, а в Маї вже по три томое в очах. Але тут усе в нормі: розуміння того, що трапиться з нею і, головне, з її доньками, та й сам бій допомогли їй розвинути очка. Чому вона взагалі мала два томое, а не три? Ну, так шярінґан розвивається саме в таких ситуаціях. Тож не здивуюся, якщо половина Учіхів без нього ходить.

— Навіть не смій їх торкатися! — гарчу без усілякого перебільшення. От і відповідь, чого не так із горлянкою: вона злегка змінилася під дією демонічної чакри.

Ривок уперед – і все рівно відчуваю, що я повільніший за Ітачі. Трясця, доживу – застосую все красномовство, але розкручу Кібу на вроки. Я теж-бо хочу мати показник швидкости!

Застосовую «хисло Ляпасів», відводжу випад. Дідько, бистрий, по дотичній чиркнув перш ніж я відвів напад.

[Ви зазнали 167 шкоди.]

[Ви пошкодили шкідливу настанову на Ітачі Учіху своїм упорскуванням чакри.]

Наступний випад також відводжу, але теж недостатньо швидко: отримую нове поранення, хоч не глибоке.

[Ви зазнали 73 шкоди.]

[Ви пошкодили шкідливу настанову на Ітачі Учіху своїм упорскуванням чакри.]

[Настанови Дандза Шімури знищено.]

Тільки-от Ітачі не спиняється. Доводиться ухилятися від удару другої руки. Добре хоч спалахи зривають йому всі хисла. Тільки-от ухилившись, я підставився під другу руку. Насилу ловлю ту й усаджую велике намір’я чакри в нього. Знов лечу в дерево від його копняка.

[Ви зазнали 292 шкоди.]

[Ви пошкодили шкідливу настанову на Ітачі Учіху своїм упорскуванням чакри.]

[Ви пошкодили шкідливу настанову на Ітачі Учіху своїм упорскуванням чакри.]

Моє місце займає Мая, яка оклигала від ступору. Хе-хе, я йому відразу подвійної шкоди завдав. Непогано. На цифри зі шкодою по ньому уваги не звертаю: там ледь-ледь. Так його годі вбити, а-от відкачати можна буде.

Оббігаю жінку збоку, намагаюся зсупряжитись із нею. Та куди там, вона відчайдушно й люто, просто в стилі Учіх нападає на Ітачі. Та й ладно, ледве не стрибаю на нього. Обмін ударами і…

[Ви зазнали 621 шкоди.]

[Ви пошкодили шкідливу настанову на Ітачі Учіху своїм упорскуванням чакри.]

[Настанови Хірудзена Сарутобі знищено.]

[Ви пошкодили шкідливу настанову на Ітачі Учіху своїм упорскуванням чакри.]

[Ви пошкодили шкідливу настанову на Ітачі Учіху своїм упорскуванням чакри.]

[Ви пошкодили шкідливу настанову на Ітачі Учіху своїм упорскуванням чакри.]

[Настанови Шісуя Учіхи знищено.]

Ітачі, та хто тільки не дримбав твій розум?! І схоже, це ще не все, вертихвіст ти недороблений!

Знов одлипаю від іншого дерева. Дідько. Мая в поганому стані: багато порізів, кілька опіків… Мабуть, отримала в тих проміжках, в які я не втрутився, Ітачі все ж таки щось застосовував. Та й шуйця звисає пугою… Пора закінчувати.

Ривок уперед – і я різко міняю напрям руху, буквально обвиваюсь коло його ніг. Починаю вводити в його ЧЦС свою чакру. Хех, не ждав на такий хід? Ну вибач, шінобі так не воюють, але я теж із тобою не воюю, а радше приводжу до тями.

[Настанови на вірність Селищу, Прихованому Листвою, знято.]

[Настанови Тобі (Обіта) знищено.]

[Настанови на вірність кланові Учіха знято.]

[Настанови Кохару Утатане знищено.]

Хух, усе, Ітачі завмер. Ми це зробили. Трясця, хто ж не дримбав його розум?

— Ну що, ти вже при тямі? — питаю в’яло. Власне, я й держуся тільки за рахунок Лисової чакри. Так мене вимотав цей бій.

— Що ж я накоїв? — тихо мовить Ітачі.

— Ну, начебто поки нічого, чи я не маю рацію? — цікавлюсь, ігноруючи погляд нічого нерозуміючої Маї.

— Так, не встиг… Стривай, треба поспішати! — скочив Ітачі, поморщившись од відчуттів чужої чакри в ногах. Ну вибач, перебільшив.

— Що трапилося? — хором із Маєю питаємо.

— Семеро службовців «Кореня» ОПТУ мусять забезпечити оточення кварталу і… вирізати поліцію, оскільки споруда стоїть хоч при кварталі, але окремо, і накрити обидві точки нереально. — Усе пояснює Ітачі на бігу.

— Пані Має, лишайтесь тут, все рівно Ви нічого зараз зробити не зможете. А так хоч о доньок подумайте. — Ніжно прохаю, стараючись зменшити рикаючі нотки.

— Ти маєш рацію, Наруту. Але пізніше ти відповіси на всі мої запитання. — Ох, який пронизливий до кісток погляд. Не била б мені в голову Лисова чакра, навіть злякався б.

Зриваюся слідом за Ітачі, який не встиг далеко вбігти. Тут же завмираю: я відчув ЙОГО!

— Ітачі, в нас проблеми! — мої слова змусили того збитися й озирнутися. — Не знаю хто це, та до вашого кварталу з-за меж Селища просувається тугий клубок нанависти. І він точно не слабкий, я чую це. — Точніше знаю хто, але якщо нинішню заяву я можу пояснити й не збрехати, посилаючись на сприйняття Дев’ятихвостого, то назову-от оцього Учіху – і з’явиться занадто багато запитань до мене.

Ітачі взяв до відома сказане, оглянув мене, кивнув – і пришвидшився ще більш.

Йой, як би я не витискав із себе швидкість, все рівно не встиг. Отой буквально розкидав кореневиків при дільниці і чкурнув у квартал. Сильний… Ой! Ітачі, я тебе приб’ю! Троє з сімох «корінців» вижили, зараз підіймаються. Кошлаті, із просілими подекуди на половину, подекуди на дві треті ОЗ, але живі. Кепсько, на мене й за цих трьох за очі досить.

Ривок найближчого до мене – і я розумію, що не встигаю відреагувати! Ну привіт, реста… шо? Сьогодні просто день здивувань.

Його напарник, точніше напарниця, знесла йому пику. Розвернулася, простромила охопленим громовицею нінджятом грудину третього. Втім, волосся цієї опетеушниці я не можу не впізнати. Але від цього тільки тяжче. Лишили мене сам-на-сам із Цуру, найдивнішою дівчиною з усіх, кого я бачив. Ітачі, ти зрадник! Навіть будучи на одному боці підісрав!

Гаразд. мовчання згубне. А то вирішить іще й мене «туйво», бо її льогіка – чортибатька-що навіть на жіночу.

— Дякую, Хітомі.

Низько вклоняюсь.

Мить – і я вже притиснутий до жорстких обладунків ОПТУ… І якось поспішно Лисові сили випарювались. На придушення не схоже – радше Дев’ятихвостий «вчасно» вирішив, що завдання виконано. Еге ж, а з боку який вигляд має: його обійняли – і він «розтанув». Тьху, трясця!

[Репутація з Цуру/Хітомі: +46%.]

Трясця! І навіть друге серце заповнилось, і зняток готовий – наш нинішній вид збоку. Тьху, бляха, ну що за романтика?

[Завдання виконано (частково)!

Ви (не зовсім удало) все ж таки побили Учіху – Дев’ятихвостий Демон-Лис відчуває душевне задоволення.

+500 репутації з Дев’ятихвостим Демоном-Лисом;

Розблоковано серію квестів «Друг Біджю» і «Баран Лисові друг».]

Так, Системо! Це що за натяк у другому квесті? Вб’ю!

Дідько! Обіто! Треба його дістати… та пробачте, це вже без мене. Я свою справу завершив і будь що буде.

— А, от ти д… — порушив тишу Ітачі, та й так і застиг, побачивши мене і службовця «Кореня» ОПТУ в обіймах. Хм, і коли я встиг обійняти Хітомі у відповідь?

— Вона нам не ворог. До речі, що там із…

— Пішов.

А тепер уже він мене обірвав.

— Багато… Ну…

Йой, чи не занадто лицемірно запитувати «скільки вас там лишилося?».

— Немало. Половина хат тепер будуть стояти порожні. Він і справді був сильний. Іще й батько на найближчі часи не шінобі: йому руку відтяло дивним хислом нападника. — Пояснив на мій нерішучий погляд свій вислів Ітачі.

— Он як? Ти ж розумієш… — почав я казати, та знов Ітачі перебив:

— Розумію, твоя поміч і орудування силою Дев’ятихвостого залишаться таємницею для всіх поза моїм кланом. А тебе тут зовсім не виділи й не знають. Ну, звісно, белькотіти про дії Хокаґе ані я, ані мій батько не будемо. Не зараз, коли клан зазнав утрат і наш уплив похитнувся. Але й про твою поміч ми не забудемо. А поки що мені варто декого провести на терени.

Ітачі натякнув на Маю з близнючками. Ну-от, як лайно вибили, так одразу став нормальним чолов’ягою. І чого завше треба цих Учіхів побити, і тільки потім вони вертаються до нормального стану? Що Саске в каноні, що Ітачі тут.

— Добре, тоді я… спати.

Я остаточно вирубився від цілої низки послаблялок під пілікання купи сповіщень, у тім числі про закінчення Події.

***

Там само.

— Ну, а що з тобою робити? — трохи напружено каже Ітачі, дивлячись на службовця Кореня ОПТУ, котра так і не відпустила джінчюрікі.

— Я мушу доповісти про провал оруди і втручання третьої сторони, — спокійно відповідає й не думає відпускати дитину синьоволоса особа.

— Он як? І чого це раптом хтось на подобі до тебе вбив напарників і зібрався брехати начальству? Хто ти йому?

Ітачі кивнув на Нарута.

— Мати. — Ані секунди не міркуючи, відповіла ця особа.

— Та що ти… — Ітачі вгледівся в очі куноїчі, і обірвавши себе на пів слові дивно посміхнувся. — Мене оточують причинні. Ой і намучиться він із тобою. Іди вже до свого начальства, я його віднесу куди слід.

Ітачі мугикнув. Та варто було йому зробити крок уперед, як однією рукою куноїчі, яка досі притримує хлопчика, другу кладе на руків’я нанджята.

— Натяк зрозумів. Роби, що хочеш. Не раджу запізнюватися до свого голови, а то викличеш підозру. Тож поспішай, достав хлопця додому. Він за сьогодні порядно намучився. Я взагалі запропонував би його до лікарів однести, та зараз це не найліпший варіянт, зважаючи на особливості частини його пошкоджень. — Мовив Ітачі. На це йому мовчки показали хисло містичної долоні. — Ходи вже.

Учіха махнув рукою і попрямував у гай, до своєї невдалої жертви.

<< Попередній розділ丨Наступний розділ >>

Зміст