Отож, а якщо спробувати поєднати? Зісковзую в режим «Грані Опуки», що дозволяє
мені краще мислити через стан напівтрансу, більше сприймати. І справді відчуваю
дещо не те, але вельми неясно.
— Можна? — запитую в самого Куромару.
Той трохи насторожено киває. Ложу руку йому на писок, починаю погладжувати.
Стараюся вивільнити сповна своєї аври світла, орудую всім, чим можливо в
напівтрансі. Чорт, навіть чакра рухається, а хмаринка світла анітрохи. Зате
Куромару мліє: все ж таки авра огортає весь мій стан, та й руку теж. От він і
виніжується від погладжування. Навіть репутації з ним крапнуло два рази.
Дідько, що ж робити? Ну, і як мені впливати світлом на рану, якщо навіть
орудувати цим не можу? Та ще й запах цієї темної чакри по носі довбе.
Ні, ну дійсно… Я баран!
[Здобуто нов…]
Не зараз! Потім прочитаю!
Сам казав же, що авра обкутує мене всього, цебто від мене потрібно всього
лиш одна сценка і прошарудіти рукою по рані. І все.
— Хм? — роблю здивований вигляд, принюхуюсь.
— Ти чого? — питає трохи очманілий Кіба.
Атож, раніше Куромару навіть йому неохоче давався до рук. Ось що світла
авра робить. Принаймні, з розумними нінкенами. Звичайні тварини, крім собак, з
якими я маю репутацію, просто сахаються від Лисового запаху, що шириться від
мене.
— Мені здається, чи від Куромару повіває дивною чакрою?
Так-так, я вирішив викрити перед кланом Інудзука одну зі своїх світок.
Поглянемо на їхню віддію. Здадуть – довіри до них не буде.
— Е, шо?
Н-так, Кіба такий Кіба!
— Що в Куромару під цією пов’язкою? Там явно якась дивна чакра
відчувається!
Награно принюхуюсь, наближаю лице до писка сторопілого нінкена. Ох, який же
убойний сморід! Аж дурно! Чорт, не стану бойовиком, піду в сенсори, чакру-бо
чую за версту!
— Ти можеш чуяти чакру? — дійшло до мого друга.
— Ага, знедавна почав, — зізнаюся. — Можна, я гляну, що там у тебе?
Йой, все рівно якось незвично питати дозволу на якусь дію у величезного
собаки… Дивне і непринадне відчуття.
Куромару по-страждальницькому здійняв око до неба. Але кивнув. Ех, при мені
ані слова не сказав. Не довіряє і вважає за краще не показувати цієї здібности
перед тим, хто не належить до клану? Схоже на те.
Обережно знімаю пов’язку, відкриваю вид на потворну рану, яка розтинає
частину писка. І на незрозуміле місиво на місці ока. Фу, бляха! Через цю гидоту
його навіть не залікувати до пуття. Навіть знати не хочу, які «приємні» почуття
в нього постійно.
— Зараз може бути трошки боліти.
Обережно прикладаю руку до рани.
Мені здається, чи я чую шипіння? А як же напружився Куромару! Та запах цієї
гидоти потихеньку зникає. А руку починає поколювати. Частина гидоти потрапила
до мого організму? Ну, гадаю, Лисова чакра все випалить.
Хм, може, нею самою й пояснити мої орудування? А то зробив не подумавши. І
навіть не знаю, як потім пояснювати. Якщо звалити на тонкі орудування з Лисовою
чакрою, то виходить, що я маю відмінний контроль. Щоправда, в хислах ми поки що
не вправляємось, та все рівно можна якось видати, що це брехня, зважаючи на мій
від’ємний контроль. Хоча той поступово росте за мірою медитації і подібного.
Навдивовижу хороше й багатостанове є в цім сенсі хисло Лі Шу Веня, але до
досконалости мені далеко ще.
Та інших варіянтів все рівно нема. Тоді звалю все на орудування своєю
чакрою.
За час роздумів запах мерзенної чакри майже зник, та й нінкен розслабився.
Зачекав іще трохи і перевірив статус – полегшено сів просто на підлозі. Чорт,
чогось я втомився. Отож-бо поніжився,
погостював у друга.
— Хух, начебто все. Тепер до лікаря його. І будь-хто з них спокійно
вичистить зайве та відновить око. — Промовляю втомлено.
— Ну, і як ти цього добився, Наруту Удзумакі? — почувся суворий і трохи
дикий жіночий голос у мене з-за спини.
Хм, знайомий голос. Намагаюся піднятися, аби належним чином привітатись із
очільником клану Інудзука. Та той самий голос мене перебиває.
— Сиди. Зараз у нас неказенна бесіда. Не примушувати ж мені синових гостей
гнути спину. Та й не полюбляю я весь цей офіційоз. Про людей повинні казати
вчинки, а не хвалебні промови.
Отаким підходом Інудзуки мені й подобаються. Простіше за них у цім сенсі
тільки Акімічі… І те не факт.
— Я давно завважив, що моя чакра здатна випалювати все краще, ніж навіть
деякі хисла. І навіть вправлявся в цім.
Кілька разів… на Ітачі… і він опісля збіг із селища… Еге ж, неоднозначний
скуток у моїх вправ.
— Отож, відчувши дещо дивне, я просто випалив це.
І не збрехав же. По сути, якусь частину гидоти, що ледве не перепала на
мене, моя чакра випалила.
— Он як, цікаво. Тоді відпочивай. Ми скоро будемо.
Й уєдно з Куромару вони рушили до виходу.
— Господарко, він не збрехав… — встиг я почути своїм чітким слухом
гортанний чоловічий голос. Ось ти і прогорів, нінкене.
— Ну ти даєш!
Через почуття, що сповнюють його, Кіба хлопнув мене по плечу. Ну, ясно. На
відміну від матері, яка пішла перевіряти скуток, друг повірив одразу і
цілковито. Приємно навіть.
— З тебе перекус. Я зголоднів, я чортзна-хто!
Еге ж, а заразом слід заїсти грець.
— Дарма питаєш. Е, а ти сам до кухні дійдеш чи допомогти?
Ого, Кіба навіть навчився проявляти турботу. Росте!
Та перш ніж ми дійшли до кухні, мені закрили завдання. Ох, як чудов… О?
Нараз заповнене серце в Цуме? Гей, так не чесно! У неї до цього заледве третина
виходила! Ану верніть усе назад!
Та й чогось вона швид… точно – Кібина сестра вчиться на ветеринара, тож
обстеження цілком здатна!
Додумати не встиг. Мені пілікнула докладка стосунків із Ханою. Я не
помилився. І ти паче, до цього я відчув появу Цуминого запаху. Ну звісно. То
там, із Куромару, я занадто захопився ділом і проґавив. А отут я вже чую її
біля дому. Та чогось вона хутко з’явилася. Тілесне Мерехтіння? Схоже на те.
Кілька секунд – і мене кріпко стискають в обіймах. Мить по тому
відпускають. Але зняток готовий. І ця подія назавше зберіглося в закладках. От
і офіційне закриття першого серця… Дідько!
— Особисто я, не як голова клану, а як шінобі, в богу перед тобою, Наруту.
Ого, відчувається зміна: відразу з «Наруто Удзумакі» перевівся в «Наруто».
Поступ.
— Не варто, пані Цуме. Я просто зробив, що міг і хотів. Та я навіть око не
відновив, просто почистив троха. — Відказав я… Е? Ще відсоток крапнув? Комусь
по душі моя відповідь.
— Гаразд, нехай буде так. Та все рівно, тепер ти бажаний гість у нашому
кварталі.
Цуме легесенько всміхнулась. Ну, спробувала, але вийшов оскал трохи менш
лютий, ніж зазвичай.
— Угу.
Ото день видався.
Словом, що там крапнуло під час роботи з Куромару. Не беручи до уваги
красномовства опісля. Хоча ні, краще не відволікатися зараз. От покину квартал,
отоді вже оціную.
Утім, підобідавши з усією Кібиною сім’єю, я піймав себе на думці, що трохи
заздрю їм, хотів би і я мати сім’ю… Благо, Хана і Цумин нінкен приєдналися
трохи пізніше, при чому Куромару вже виблискує щасливою мордою і новим оком, я
відхилився і вирушив додому.
Тільки коли вийшов за межі кварталу, я відразу ж поліз оцінювати те сповіщення.
Бо вельми неоднозначної миті вилізло воно, а я ще не забув Системі «Дуба». І
раптом виявилося, я маю рацію.
[Здобуто новий статус!
«Я баран»
Ваше чоло стало міцнішим, голова важчою, але давати кістяні нарости і рога
було б занадто. Зате бараняча впертість Вам бездоганно пасує. Вас тяжче
переспорити, торгуватися набагато складніше. Ви вмієте наполягти на своєму (не
завше), можете на одній упертости пройти там, де здадуться інші.
Імовірність своєю впертістю здійснити задумане: 5%. Та чи воно того варте,
витрачати роки на бозна-що?
Імовірність виграти в суперечці: +10%
Щонайбільша знижка в торзі збільшена на 2%
25% ймовірність пробудити в собі кров клану Каґуя, здобувши на додачу до
цього статуси «Міцні кістки» і «Моє тіло – моя зброя» (якщо рога не дали, бодай
кістки відрощу).]
Системо, що ти виробляєш? Хоча гаразд, мовчу. А кров Каґуїв мене
зацікавила. Буду немовби Кімімаро, хе-хе. Ну, щодо першого з потрібних статусів
усе зрозуміло. Жертиму кальцій і шукатиму Цунаде. А от щодо другого… здається, що
доведеться набитися в учні до Листовського Зеленого Звіра. Або цілком освоїти шиб Лі
Шу Веня. Хоча одне іншому не заважає.
Але це на потім, а поки що – додому.
***
Тим часом…
— Значить, кажеш, почув чакру. — Цуме дивно посміхнулася, дивлячись на
блідого Кібу.
Той не хотів здавати друга, але щирий і простацький хлопець бовкнув. Як він
зрозумів, глядячи на лякливу материну посмішку, бовкнув зайвого. Отепер чекає
наслідків.
— Наруто начебто цікавився нашими хислами? Навчи його Хисла Наподоби,
та й кількох для нападу можеш дати. Та найголовніше – Наподоби. І скажи
мені, як тільки він його вивчить. — Аж надто по-хижому посміхнулася Цуме. —
Вільний. — Відпустила вона свого сина.
— Навіщо тобі це, господарко? — каже Куромару, ніжачись від почухування за
вухом.
— Навчати джінчюрікі Лиса Наподоби… Хех, хочуть ці старпери чи ні, та їм
доведеться віддати його до нашого клану, бо тільки ми зможемо відрізнити коли
він у Наподобі, а коли то вже не він. Та й треба буде «взяти
відповідальність за скоєне». Побурчать, звісно, та утруться. Та й хлопцеві в
нас буде лучче. А вже яке потомство! Хе-хе. Чути не тільки запаси, а й чакру.
Та й Хані він не противний, що дуже добре. Легше буде змиритись… обидвом. Та й
нехай спочатку притруться. Спішити нікуди, але й баритися не варто. — Вдоволено
мовить очільниця клану Інудзука.
— А як же Учіхи? — знову каже Куромару.
— О, ось вони теж могли би помітити неладне і навіть утихомирити Лиса. Але
як-раз їм до рук його точно не дадуть. А в них не те становище, щоби наполягати
— своє втримати б. Іще є Хюґи, але ті стороняться деменства. Та й вони
найсильніший клан, а ще й Нарута їм не дадуть просто тому, що старпери занадто
перелякаються, бо це ж яке посилення до того ж набраної ваги клану! А от ми…
Нас вони навіть із джінчюрікі в клані не сприймуть за загрозу. Та й не
збираємся іти проти когось. Зате дитина отримає належну опіку, турботу й
освіту. А ми – нове, сильне покоління з цікавою здатністю… Може, навіть не
однією. І всі задоволені. — Інудзука хмикнула.
Немає коментарів:
Дописати коментар