Кровопролитна
й мученицька Четверта Велика нінджівська війна, врешті-решт, закінчилася, лишивши
незгладимий слід у пам’яті кожного, хто став свідком того страшного часу. Вона
загарбала життя многих славних воїнів – як старих, так і зовсім юних хлопців і
дівчат. Для смерти вік не має значення. Настає час – вона приходить, аби
забрати те, що належить їй за правом. Смерть – рідна сестра війни. Вони завше
йдуть поряд, обіруч. Вони нікого не щадять.
Дорослі
шінобі знають, як захистити себе і як поводитись, та коли надходить поповнення з геть молодих нінджів, вони повинні бути дуже обачними. На превеликий жаль, многих
убито. Незважаючи на те що навіть найбільш юні мали прехорошу підготовку, дорогоцінного
досвіду все ж бракувало.
Спозираючи
на численні руйнування, кожен сподівався пережити весь той жах. Часом
здавалося – війна ніколи не скінчиться, вона триватиме цілу вічність.
Але ніколи було ридати, бідкатися на долю, боятися бути пораненим чи вбитим.
Трапляються ж становища, коли страх дійсно огортає з голови до п’ят, особливо, коли гинуть товариші. При великих битвах навіть не вдавалося поховати всіх
загиблих.
Протистояти
ворогові було дуже тяжко. Він був настільки сильний і небезпечний: многі
поринули у глибокий відчай. Одначе сливе ніхто не губив надії на перемогу. Цієї надії сповнив ясноволосий хлопець з голубими, мов небо, очима. Його Воля вогню
настільки щедротна, що променіла навіть там, де, здавалося б, навіки оселилася пітьма. До цього світла хотілося йти, незважаючи на всі перешкоди й перепони.
Наруто,
з його вірою у товаришів, не здався й вирвав таку довгождану перемогу, звівши
нанівець ворожий наміток. Хто б міг подумати, що свого часу, будучи ізгоєм, цей
парубок укотре стане звитяжцем! Та самотою він нізащо не впорався б. У найбільш
одповідальну мить його найближчі, найдорожчі люди були поряд. Усі разом вони
достойно вистояли поєдинок із непереможною Богинею Мао і спасли світ од неминучого кінця.
Відтоді чимало води спливло. Зрештою настали мирні часи. Обличчя людей
променіють спокоєм, адже більше не варто боятися. Все стало на свої місця.
Підоснова поселення потихеньку ожила. Тепер Листва стала ще розвиненішою, ніж раніше. З невеличкої слободи вона мало-помалу перетворилася в
городище. Какаші вже котрий рік успішно порається в чині хокаґе, підводячи
Селище, Приховане Листвою, на ноги. За зрік свого правління він багато чого
зробив для Селища, хоча «селищем» Листву було вже тяжко назвати. Всі мешканці
поважають і шанують нового очільника. Однак незважаючи на великий досвід,
колишній Нінджя Відтворник почасти звертається по допомогу й порадою до своєї
попередниці, Цунаде, яку безмірно шанує.
Що
стосується самої Цунаде – вона пішла на вислугу, дозволила собі розслабитися в
повній мірі. Кого-кого, а час її не бере. Завдяки своїм таємним хислам, жінка
має вигляд іще красивіший і свіжіший, аніж передовсім. Їй можуть позаздрити
навіть найюніші представниці прекрасної статі, що мешкають не тільки в Листві,
та й у сусідніх оселищах.
Ґай
теж відійшов на заслужений одпочинок. Епічний бій з Мадарою Учіхою не минув безслідно для благородного Зеленого звіра Листви. Нарутові вдалося вернути мужа
до життя, тільки-от, на жаль, той ходити вже навряд чи зможе. Втім, Ґай не
згубив завзяття, й Сила юности, як і раніше, жевріє в його хороброму серці.
Всупереч усім своїм справам, Какаші не забуває про свого старого друга й
частенько навіщає того, пригадуючи минувшину.
Старе покоління потихеньку змінюється на нове, молоде, більш сильне,
більш успішне. Наші герої зросли, стали досвідченішими, мудрішими. Вони
обзавелися власними сім’ями, стали відповідальними батьками. Тепер уже в їхніх
дітях цвіте Воля вогню. Тепер їхні
діти – майбутнє Листви, майбутнє всього народу.
Немає коментарів:
Дописати коментар