Закоханий паразит. Розділ 1

Ізоляція

Із крану потекла крижана вода. Чекати, доки вона прогріється, немає часу. Косака пустив руки під холодний струмінь, і той одразу висмоктав усе тепло з його кісток. Він закрутив кран, намилив долоні й ретельно їх промив, а потім знову відкрив воду. Навіть коли все мило було вже змито, він продовжував тримати руки під водним потоком. Приблизно через хвилини-дві водонагрівач нарешті пригадав свій обов’язок, і проточна вода стала нагріватись, Косакові пальці, однак, оклякли настільки, що той не міг відрізнити гарячу воду від холодної.

Він загвинтив кран і обережно витер руки паперовим рушником. Заплющивши очі, він підніс задубілі кисті до обличчя і зробив подих носом. Упевнившись, що вони не виділяють ніякого запаху, він узявся натирати їх спиртом, який стояв на столі. До нього поступово повертався спокій.

Вернувшись у вітальню, він жбурнув своє тіло на ліжко. Крізь щілину між білими фіранками ледве-ледве струменить світло; на вулиці міг бути як ранішній ранок, так і пізній вечір. Хай там як, час не є важливою складовою у житті цієї людини.

Ззовні чуються дитячі голоси, що долинають від розташованої неподалік початкової школи. Їхні радісні зойки часом навіювали йому почуття задушливої журби. Косака ввімкнув радіо, яке стоїть біля ліжка, та налаштував його на першу-ліпшу частоту. Стара пісня, що всім приїлася, затлумила зойки дітей.

Відколи Косака пішов з останньої роботи, він не зробив жодної спроби влаштуватися знову, лише одноманітно витрачає свої заощадження й увесь день проводить у ліжку, вдаючи, ніби про щось розмислює. Звісно, насправді він ні про що не розмислює. Просто старається підтримувати відповідний вигляд. «Я зберігаю життєві сили для більш пригожого часу», — думав Косака. Щоправда, він сам не знає, коли саме цей «більш пригожий час» настане.

Раз на тиждень він неохоче ходить до крамниці, а всю решту часу проводить у кімнаті. Причина проста – запущений випадок гермафобії.

Живе він у доглянутій винайманій однокімнатній квартирі в двадцяти хвилинах ходьби від найближчого залізничного статня. Це місце єдине, яке Косака міг би назвати священним. У його кімнаті вічно працювали два очищувачі повітря, всюди витав слабенький запах антисептика, підлога відполірована настільки ретельно, що видається цілковито новою, а на полицях містяться упаковки одноразових латексних рукавичок, гойничих личин, балончики з антибактеріяльним спреєм, вологі серветки тощо. Здебільшого одежа й меблі мають біле чи білувате забарвлення, а шахва забита новими сорочками, які навіть не вийняті з упаковок.

Руки мив Косака більше ніж сто разів на день, через що ті жахливо огрубіли. Усі нігті охайно підстрижені, за винятком указівного пальця основної руки, ніготь на якому був лишений у якости запобіжного заходу на випадок, якщо йому доведеться торкатися кнопок ліфту або готівниці.

У чистоті свого волосся Косака також не впевнений, але стригтися ходив доволі рідко. Він усвідомлює, що коротка стрижка є більш гігієнічною, проте тримати себе в руках у салонах або перукарнях йому не вдається, тому-то він і звик донезмоги відрощувати волосся.

Доки його легко можна назвати маніяком чистоти, він продовжував залежати від обставин. Якщо вирішите вглибитися в уявлення таких людей про неохайність, то перед вами відкриється ряд певних нелогічних переконань. Яскравий приклад – ті, що називають себе маніяками чистоти, але при цьому влаштовують у кімнаті безлад.

Образом неохайности для Косаки є інші люди. І мова йде не конкретно про неохайність чи нечепурність, а про те, чи залучена стороння людина до його життя. Він скоріш з’їв би що-небудь прострочене на тиждень-другий, аніж торкнувся б до їжі, якої торкався хтось ззовні.

Всіх, окрім себе, він сприймав як чашки Петрі, в яких культивують бактерії. Він упевнений, що дотик кінчика пальця посприяє розповсюдженню мікроорганізмів по всьому його тілу і подальшому зараженню. Триматися за руки Косака не міг навіть із близькими йому людьми. І, звісно, на щастя чи на жаль, триматися за руки йому все одно ні з ким.

Безперечно, його гидливість є головною перешкодою на шляху до нормального життя у суспільстві. Людина, що бачить в оточенні лише бруд, ні з ким не зможе побудувати близькі стосунки. Його бажання невзаємодіяти з іншими проявляється по-різному, та дратує всіх однаково. Він не міг вичавити навіть нещирої посмішки, він не міг запам’ятати імен, він не міг дивитися людям у вічі… Він багато чого не міг, список можна продовжувати й продовжувати.

Контакт із оточенням – ніщо інакше, як муки. У часи, коли він іще ходив на роботу, геть усе викликало в нього стрес, а всі потреби, крім сну, ніби зникали.

Деякі аспекти роботи у фірмі, такі як збори і відрядження, були сущим пеклом. Вертаючись додому з подібних заходів, Косака нерідко по чотири години стоїть під душем, згодом лягає у ліжко й умикає музику, щоби перелаштувати розум. Він робить це також і для того, аби впевнити самого себе у наявности звуків у світі, гідних бути почутими, і попросту не обірвати собі вуха. Такими днями музика в нього лунає всю ніч.

«Я не годжуся на роль людини» — серйозно думав Косака, розмірковуючи про свою непристосованість до життя у суспільстві. Зрештою він збивався зі шляху, незалежно від того, де працював, і звільнявся.

По суті, неодноразові зміни робочого місця були частиною процесу знищення прозорів на майбутнє. Після декількох років дорослого життя він відчув, що його ніхто не сприймає за людину. Ніби на ньому клеймо із надписом «Марний, що ви не робили б».

Не те, щоб Косака шукав журавля, він бо з самого початку розумів, що його не існує. І не те, щоб усі люди народжувалися із покликанням, одначе, урешті-решт кожен знаходить певний вихід.

І допоки він це розумів, Косакове серце не збиралося вдаватися до його життя. Мозок день у день ізношувався усе сильніше, а заразом із ним погіршувались компульсії. До що більшого занепаду приходив його розум, то чистішим ставало його оточення, а кімната – стерильнішою.

***

Лежачи у ліжку та слухаючи музику по радійо, Косака насилу відтворив у голові події, що відбулися кілька годин тому.

Він стояв у панкрамниці. У руках були одноразові латексні рукавички –необхідний захід за відвідування крамниць, пронизаних речами, яких йому доводилося торкатися після того, як це своїми липкими руками зробить хтось інший.

Він здійснював покупки, як і завше, однак посеред процесу виникло деяке ускладнення. Коли Косака потягнувся до полиці, щоб узяти з неї пляшку мінеральної води, у нього раптом заболів суглоб на вказівному пальці. Поглянувши на нього, він побачив на шкірі тріщинку, з якої сочилася кров. Звичне явище. Він завше перегинає палку стосовно миття рук, до того ж на дворі суха пора року, тому його руки й були такими огрубілими і шорсткуватими.

Не в силах терпіти відчуття текучої по латексу крови, він зняв праву рукавичку. А потім зняв ліву, не бажає бо видатися несиметричним, і повернувся до покупок.

На касі стояла звична для його ока дівчина, яка працює тут на неповній ставці. Вона ввічлива, її волосся має темно-коричневий відтінок, і варто Косаці виставити на стрічку покупки, як вона обдарувала його широкою посмішкою. До поточної миті виняткових проблем не виникало, та коли Косака захотів узяти решту, дівчина, стараючись не розсипати дрібні гроші, обхопила його кисть своїми.

«Кепські справи».

Косака відразу ж мимохідь одбив її руки. Монети розлетілися по підлозі, привертаючи увагу покупців.

Він спантеличено огледів свою долоню, нехтуючи квапливо сказаними вибаченнями касирки й вибіг із крамниці, навіть не намагався підібрати решту з підлоги. У дикому поспіху вернувшись додому, Косака відразу ж прийняв душ. Однак його як і раніше мучили неприємні відчуття, і перед виходом із купільні він ще раз ретельно помив руки.

Відновивши в голові всю послідовність подій, Косака зітхнув. Це було незвично навіть за його мірками. Але він попросту не вносив, коли хтось торкався його шкіри.

У додаток до всього іншого, в Косаки виникають проблеми, пов’язані з жіночними дівчатами, якою також є ота, що стояла на касі. Та це стосується не тільки жіночої статі; він так само не полюбляє хлопців, які висувають свою мужність на передній план. Людей, що стосуються одного з цих типів, він уважає засміченими. Такими є його істинні почуття, хоч вони і властиві радше дівці, що вступає у період статевого дозрівання.

У дитинстві він думав, що ця боязнь вилікується сама собою, коли він підросте, але в дійсности ситуація лише погіршилась. «Так у мене ніколи не буде друзів, про дівчину й казати не варто», — пробурмотів собі під ніс.

***

Незадовго до десятого дня народження Косаки цей світ покинула його мать. Усі списали це на нещасний випадок, але він не переставав уважати, що причина її смерти – самогубство.

Вона була гарною і кмітливою жінкою, мала добру освіту та чудово розбиралася у музиці й кіні. До зустрічі з Косаковим батьком вона давала уроки гри на електрооргані. Її клас не міг похвастатися числом учнів, однак кожний з них поважав свого вчителя, а більшість із них спеціяльно приїздили здалеку, аби відвідати її занять.

Косака ніколи не міг прийняти, що така бездоганна жінка у пошуках жениха спинила вибір на такій безталанній людині, як його батько. Він, м’яко кажучи, далеко не першого сорту. Його лице походило на невдатний монтаж невідповідних  одне до одного деталей, заробляв він мало, нічим не захоплювався, роботу свою ненавидів і, найголовніше, не мав заслуг, яких не було б соромно назвати заслугами. Хоча за мірками сьогоднішнього Косаки навіть звичайне життя досить достойне поваги.

Косакова матір суворо ставилася до себе і хотіла, щоб таким же виріс її син. Скільки він себе пам’ятає, його завше примушували ходити на якісь заняття, а вдома він жив згідно зі щохвилинним, зіставленим його матір’ю розкладом. Будучи дитиною, він думав, що в цьому й полягає суть родителів, і беззаперечно виконував усе, що йому казали. Варто було йому відмовитися, як його відразу ж босоніж виганяли на двір або не годували весь день, тож вибору в нього не було.

Факт того, що він не виправдав бодай половини покладених на нього сподівань, матір Косаки радше збив з пантелику, ніж образив. «Чому це дитя, моя власна плоть і кров, не такий же бездоганний, як я? Може, помилка у моїй методиці виховання?»

Дивом було те, що вона ставила під сумнів усе крім норову самого Косаки. І радше то був прояв її збоченого честолюбства, а не батьківської турботи. Перш ніж піддати сумніву власну плоть і кров, вона вважала за краще поставити під питання правильність своїх методів виховання.

Подібно до більшости перфекційоністів, Косакова матір любила чистоту, і тому щоразу, коли Косака влаштовував безлад у кімнаті або приходив з двору брудний, вона ледь не зачинала плакати. Це впливало на нього куди ефективніше за крики чи удари. З іншого боку, коли Косака прибирав у кімнаті або мив руки, вона завше хвалила його. То був один з декількох способів зробити маму щасливою, які доступні дитині, що не вирізняється ні хорошим навчанням, ні успіхами у спорті. Певна річ, він полюбив чистоту куди більше, ніж діти його віку. У розумних рамках, звісно.

Відхилення почались наприкінці літа, Косаці тоді було дев’ять років. Одного дня його мама раптом подобрішала, немовби її підмінили. Як ніби жалкує про свою поведінку, вона скасувала всі зазначені раніше правила й почала ставитися до свого сина понадміру ласкаво.

Звільнившись від усіх обмежень, уперше відчувши безмежну свободу дитячого життя, Косака не надав значення різкій зміні поведінки своєї матері.

Часом вона обережно клала руку йому на голову й починала гладити його, опоруч повторювала: «Пробач». Він хотів узнати, за що вона перепрошує, але відчував, що через отаке питання мама образиться, і відтоді мовчав.

Унаслідок він зрозуміє: вона перепрошувала не за те, що вже зробила, а за те, що зробити лишень збиралась.

Приблизно місяць потому від зміни її настрою на користь люблячої мами, вона померла. Вертаючись із поїздки крамницями, вона лоб у лоб зіштовхнулася з автомобілем, що перевищив швидкість.

Певна річ, всі вважали це за нещасний випадок, та Косака дещо знав. У певну пору доби ота дорога ставала бездоганним місцем для скоєння самогубства. І він дізнався це не від кого інакшого, як від матері.

У день похорон усередині Косаки щось змінилося. Уночі він кілька годин мив руки, бо права рука, якою він торкнувся її тіла, викликала в нього нестерпну відразу.

Наступного ранку, коли він оклигав від неміцного сну, весь його світ змінився. Косака вскочив з постілі й побіг у купільню, опісля чого тривалий час не виходив з душу. Усе довкола здавалось йому брудним. Від погляду на волосся у водостоці, цвіль на стінах і пил на підвіконні його спиною пробігли мурашки.

Отак він і перетворився на маніяка чистоти.

Сам Косака не видів прямого зв’язку між смертю матері і його гидливістю. То був лише каталізатор, не більше. Якщо б вона не померла, це почуття пробудила б яка-небудь інша подія. «Просто воно завше було в мені».

<< Попередній розділ |

Зміст