Світ перевернувся мені в нескінченні тренування. По теорії чакри ганяли
мене відразу і Хана, і Хітомі. Практику поки що напоумляють вони, і я
практикував лише інудзуківські хисла під приглядом Цуме.
— Хух, більше не можу.
Втомлений, розпластувався. Запас чакри майже впав, одначе при цьому
контроль явно поліпшився. Знову.
Озвучую Цуме скороспечене питання. Звісно ж, трохи зсунув наголос, бо ж я
не повинний усе це бачити у числах. Хе! Тож скористаюся замість «поліпшений
контроль» – «стало легше застосовувати хисла», причому будь-які. Гадаю, звучить
досить «по-дитячому».
Однак відповідати стала не Цуме, чогось ізбентежена. Цього разу відповіла
присутня на тренуванні Хана.
— Диви, Наруту. По сути, будь-які орудування чакрою так чи інакше
поліпшують контроль. У котрихось випадках мізерно, одначе неухильно. Будь-яка
практика того чи іншого хисла не тільки полегшує наступне використання її, лиш
на ній це найбільш помітне, але й робить трохи легшим застосування чакри. І
Хисло звірячої наподоби частково стає в один ряд із ходінням по деревам і воді.
Помітивши дещицю нерозуміння у моєму погляді, Хана зітхнула, і продовжила
трохи докладніше. Хороша дівчина вона, все ж таки…
— Спасибі, — відповіла Хана, ледь-ледь знічувавшись.
— Я це зара’ сказав уголос? — запитую, знаючи відповідь. Отримую стриманий
кивок од Хани та його папію від Цуме, що вишкірюється.
— Отже, ходіння по воді та деревам можна прилаштувати до чистих орудувань
із чакрою. До того ж, коли звикаєш до її перегону, то вчишся краще відчувати та
контролювати її, що помагає і надалі. При тому Наподоба змушує рухати весь
масив своєї чакри в організмі. А завдання…
— А завдання твоєї матері зі зміни току й сили чакри в певних місцях,
насичення хисла меншою долею чакри або навпаки, ще сильніше додають контролю та
роблять хисло стійкішим.
Нарешті я зрозумів усі ці тренування Цуме з оцим хислом і багатьма іншими.
Обидві жінки одночасно притиснули руки до лиця. Я що, не так усе зрозумів?
— Мені неочікувано стало соромно за брата/сина, — одноголосно промовили
вони.
— А отепер не зрозумів.
Чесно зізнаюся. Чесність, взагалі, найкраща політика. Особливо поруч із
Інудзуками, котрі здатні чути відверту брехню. Напівтони іще можуть пройти.
Однак не з усіма. Така досвідчена особа, як Цуме, може за властивими тілорухами
чимало прочитати.
— Як ти напевно знаєш, мій молодший брат почав опрацьовувати це відтоді,
коли вступив до Училища. Цей відчит я прочитала йому після тижня тренувань…
Того ж висновку, що і ти, він дійшов місяць тому.
Кіба доходив цієї думки півтори роки? Хоча, очікувано, я не найбільший інтелектуал,
проте дещо розумію. А от Кіба часом так гальмує, при цьому володіє живим умом і
чималою винахідливістю! Неочікувано, мене осінило:
— Хм, чи означає це, що будь-котрий навчений Інудзука може спокійно освоїти
ходіння по воді та по дереву буквально тільки-но, взнавши ці хисла?
[+3 до Кмітливости]
— Цілком правильно.
Судячи з виразу обох дівчат, мій друг поки що не дійшов цієї думки.
— Наразі продовжмо. Досить стояти марно. Іще на два рази тебе вистачить!
Отакої, Цуме чує мій запас, чи що? Як можна так точно вгадати його
наповненість? На два рази мене справді вистачить.
— І відчит теж. Слухай уважно. Потім я запитаю все, що зараз розповім, —
сказала Хана.
Садисти! У клані Інудзука лише садисти!
В училищі я черговий раз іду вичавлений, немовби лимон. Поруч заледве
волочить ноги Кіба. На тлі мого розуміння розсерджена на сина Цуме вирішила і
йому роздути темп тренувань. Однак, чим мені подобається Кіба, він мене не
звинувачував у цьому – мовчки приймає удари долі.
За парту ми ледве не грюкнулися. Усі заняття минули немов у тумані. Втім,
Хітомі по теорії давно підтягнула мене на щабель випускного клясу.
А далі до нашої когорти приєдналася Іно. Якось-то я побідкався їй, що через
повноту різносторонньої інформації в мене «голова брякне» і не все вдається сприйняти
вперше. Та й мій стан красномовніший од інших слів.
Наступного дня, вірогідно, порадившись із батьком, вона стала навчати мене…
Ні, не клановим хислам – методиці по роботі зі власною свідомістю. Ну точно в
батька отримала схвалення. Навчала, як зсунути емоції в бік, як цілком
зосередитися на одній задачі, як «розосередитися» та «поглянути на картину
цілком». Та багато різних «як». І в підсумку вона приходила у виділену мені
хатину, і там дві години навчала мене цим способам. Брешу. Навчала години
півтори, і ще пів години ми з нею пили чай, бесідували і, не знаю як вона,
одначе я розслаблявся та скидав напругу іншого дня, що у суспільстві вдавалося
якось простіше за все.
Цуме, дивлячись на таку появу чужинця у себе у кварталі, скрипіла зубами,
воротила ніс, проте мовчала. Мені всякчас цікавіше, що за умови їй поставили,
коли вона взяла на себе мою опіку?
А цим часом відсотки Іно повільно, однак виразно повзуть у бік третього
серденька. Еге ж, такий розпорядок дня підбиває до зближення.
Скласти плян утечі досі ніяк не вдається. Так само, як і витягнути потрібні
відомості. По двох місяцях мені попросту не з’явилося такої можливости. У мене
і на повноцінний відпочинок бракує часу, про що тут говорити?
А ще близнючки грозили «відбити у собачників і білявки частину часу»,
діставши чакропапір і взнали мій первень. Загалом, вони мали намір навчити мене
живельним хислам. І, взагалі-то, це було нівроку, однак у мене й хисел Ітачі
вистачало, а часу – ніт. Тож опісля тієї обіцянки я подивлявся на близнючок із
дещицею остраху. І тиждень по тому вони радо йдуть до мене, помахуючи кількома клаптиками
паперу, від котрих я щось чув тим самим особливим чуттям на чакру. Срака
вільному часу!
Немає коментарів:
Дописати коментар