«Чудернацьке забарвлення деяких птахів, вимушено зайві роги, гриви, бивні деяких ссавців, складні манери поведінки в багатьох тварин, саме́ існування сексу як такого (і, як наслідок, романтичні пісні по радіо й усі колись написані вірші про кохання) – із великою вірогідністю все це розвинулося завдяки паразитам, тому що заради виживання всі організми повинні розвиватися якомога швидше.»Мозес Веласкес Маноф, «Епідемія відсутности»
***
Косака Кенґо, який після закінчення
коледжу влаштувався в невелику місцеву компанію з системних розробок, за деякими
причинами, змушував усіх мимохідь підіймати брови від подиву, через рік вирішив
звільнитися. З тих пір це почало повторюватися приблизно з тією ж періодичністю, і Косака, переходячи з однієї роботи на іншу, неочікувано впав у депресію.
Однак про свій недуг він не здогадувався; навіть у найважчі часи, коли він був
настільки пригнічений, що процес дихання ставав рутинним, навіть коли він раптом
зрозумів, що його розуму нерідко надходила нав'язлива думка про смерть, і навіть
коли він без відомої на те причини починав ридати ночами, він гадав, що в усьому
винні зимові холоди.
Це відбулося взимку, коли йому було
двадцять сім років. Незвичайної, дивної зими. Були зустрічі й розставання. Були
приємні збіги та неприємні події. Були речі, які змінилися до невпізнання, та речі,
які не змінилися зовсім.
Тієї зими він зазнав доволі пізнє почуття
першого кохання. То була дівчина, молодша за нього на десять років. Безробітний
молодий чоловік у стані депресії та шанувальниця комах, що прогулювала школу. З
якого боку не поглянь, це неправильно. Але це кохання.
***
— Довічне спаровування? — перепитав
Косака.
— Так, до самої смерти, — дівчина
кивнула. — Пів життя спайник парадоксальний проводить зі своїм партнером.
Вона дістала дармовис і простягнула того
Косаці.
— Це спайник парадоксальний.
Косака підсунувся, щоб краще його роздивитися.
Фігурка виглядала дещо спрощеною й була зроблена немов за подобою істоти з двома
парами крил. Передні й задні крила відрізнялися одне від одного, до того ж, передня пара рази у три перевищувала розміри задньої. З першого погляду – звичайнісінький метелик.
— Не зважаючи на гарну зовнішність,
спайник парадоксальний є ніким іншим, як паразитом, що належить до класу
моногенетичних сисунів.
— Схожий на звичайного метелика.
— Придивися. Бач, у нього немає вусиків?
Як вона й сказала, в істоти не було
антен. Можна було припустити, що їх опустили у вигоду спрощення дизайну, проте
дівчина приділила цьому уваги, відповідно, відмінність була важливою.
— Цей дармовис зображує двох спайників
парадоксальних, що з’єднані хрест-навхрест, — вона схрестила пальці.
— Ти згадувала, що вони займаються довічним
спаровуванням… — сказав Косака, намагаючись віднайти відповідні слова. — Після
з’єднання вони постійно займаються сексом?
— У певному розумінні, так. Чоловічі статеві
органи однієї особини присмоктуються до жіночих статевих органів іншої.
— А може бути інакше?
— Спайник парадоксальний має як чоловічі,
так і жіночі статеві органи. Це називається гермафродитизмом. Може здатися, що вони
здатні жити й без партнера, займаючись самозаплідненням, утім за якоюсь причиною
спайники парадоксальні так не роблять, тому спочатку вони докладають усіх зусиль
для пошуку пари, а вже згодом починають обмінюватися спермою.
— Вишукане в них життя, — Косака гірко
посміхнувся.
— Сам факт того, що вони потребують
сторонніх, щоб займатися тим, на що здатні й наодинці, огидний, чи не так? — погодилась
дівчина. — Але нам є чому повчитися в них. Наприклад, спайник парадоксальний не вибагливий при виборі особини для спаровування. Мов уважаючи кохання з першого погляду
волею долі, але без усяких вагань з’єднується з першим стрічним зі свого виду.
А ще він не покидає свого партнера до самої смерти. Варто їм присмоктатися, й вони
ніколи одне одного не відпустять. А якщо спробуєш їх роз’єднати, вони помруть.
— Он чому спаровування довічне, —
сказав вражений Косака. — Приголомшливо. Мов щаслива подружня пара.
— Так. Як одного поля ягоди, як
переплетені корені, — гордовито промовила дівчина, ніби Косака похвалив когось
з її родичів. — На додаток скажу – ці паразити живуть у кої.
— Кої?
— Так… такі собі «паразити кохання».
Прекрасний збіг, як гадаєш? Ба більше, спайник парадоксальний, якому вдалося
обжитися в кої, протягом двадцяти чотирьох годин викликає в риби сліпоту. Отож
кої, мов кохання, сліпі.
— Кохання сліпе… — повторив уголос він.
— Ніколи не подумав би, що доведеться почути дещо настільки романтичне із твоїх вуст.
У відповідь на ці слова дівчина округлила
очі, мов тільки-но прийшла до тями, й прикрила лице руками.
— У чому справа?
— …Тепер мені здається, що статеві
органи, спаровування та інше – далеко не ті речі, про які мені варто патякати
на людях, — її щічки порожевіли. — Почуваюся такою дурепою.
— Не зважай, це пізнавально, — Косака
хихикнув, гадаючи, що хвилювання дівчини смішні. — Розкажи ще. Про паразитів.
Деякий час вона мовчала, та згодом тихесенько продовжила. Косака уважно слухав.
Немає коментарів:
Дописати коментар