Прокачка Рівня на самоті. Том 1. Глава 1

Мисливець рангу E

Сон Джін-Ву, Мисливець, ранг E.

Що я не робив би, я ніяк не міг позбутися свого прізвиська, що трималося мене на кшталт ярлика. А мої вміння заледве перевищували рівень звичайної людини, що, навіть враховуючи злегка переважаючу швидкість і силу, я все-ще лишався цілковито посереднім.

До того ж, на мені живого місця не лишалося; все тіло було вкрито старими пораненнями. Декілька разів, я лише дивом оминув смерть.

Звісно ж, я став мисливцем не тому, що мені подобається така робота. Вона небезпечна, безславна й на ній багато не заробиш. І якби не медичні субсидії членам Асоціації Мисливців, то я давно вже кинув би цю справу й зажив би цілковито іншим життям.

Просто, в мої двадцять з гаком, не виділяючись нічим примітним, робота мисливця була єдиним розумним способом оплати величезних щомісячних лікарняних витрат матері.

Гадаєте, я жодного разу не жалкував про свій вибір?

Того дня він гірко плакав, вирішивши взяти участь, і все ж, стиснувши зуби, він записався на рейд.

* * *

Як правило, мисливці, що працюють в одному регіоні, чудово знають одне одного. Це пояснюється тим, що всі вони рушають на завдання через одну й ту ж Браму.

Вони віталися одне з одним і спілкувалися, попиваючи теплу каву, що роздається обслуговуючим персоналом Асоціації.

— Агов, пане Кіме, сюди, сюди.

— Що трапилося, пане Паку? Ти ж ніби зав’язав уже із цією справою?

— Ну-у… Дружинонька моя, другого понесла…

— Ха-ха-ха. Розумію. Як іще, як не Рейдами, може розбагатіти мисливець?

Пан Кім від чогось засоромився й зашарівся, скромно всміхаючись. Пан Пак розсміявшись продовжив:

— До речі, мені одному здається, що останнім часом все менше й менше викликів від Асоціації? Напевно, число Брам і справді зменшується?

— Та годі тобі, дурниця якась. Просто малі гільдії стали більш активними останнім часом, лишаючи Асоціацію пасти задніх. Ця справа має чималий грошообіг, от вони й поклали око на це русло.

— Адже цей рейд проводиться Асоціацією, наскільки він безпечний?

Будучи не в стані стримати своє хвилювання, пан Пак почав оглядати місцевість.

Те, що гільдії не зацікавилися цією Брамою, скоріш за все полягало у відсутності великої вигоди. А там, де нема грошей, зазвичай і складність невисока. Втім неможна бути в усьому впевненим на всі сто.

Не один тільки Пак був занепокоєний цим, інші мисливці також нервово озиралися по сторонам.

— Хто зна'…— пану Кіму, який відсьорбнув черговий ковток кави, певно нічого було сказати. Потім, побачивши вдалині людину, що наближається, він радісно замахав тій рукою, — А он і він! Пане Соне! Пане Соне!

Обличчя решти мисливців також розпливлися радісними усмішками.

— Доброго ранку.

Це був ніхто інший, як Сон Джін-Ву, що пройшов мимо, привітавши пана Кіма легким кивком.

А коли той пішов, Кім розсміявся, сказавши:

— Ну якщо він тут, то ми в безпеці!

— Та годі? Невже він настільки сильний?

— Ох, точно, Ви, певно, не в курсі, пане Паку. Адже він з’явився як раз після Вашого уходу й тепер нема жодного діючого мисливця, що не знав би цього хлопця.

— Так що з ним таке? Чому він вирішив працювати на Асоціацію, а не ступив до гільдії чи подався у фріланс? — спитав Пак.

Кім глянув тому в очі, посміхаючись.

— Чи знаєш, яке в нього прізвисько?

— Звідки ж? Припини блазнювати та кажи!

— Найслабше Оруддя Людства.

— …Найслабше? Може Найсильніше Оруддя?

— Хлопче, це прізвисько мисливця S-рангу, а він є саме Найслабшим. І, напевно, він найслабший узагалі серед усіх національних мисливців.

— Га? — насупився пан Пак.

Якщо цей мисливець настільки слабкий, чому ж усі були так раді його бачити? Адже коли щось складеться не так, саме йому доведеться прикривати їм спини. Тому Пак ніяк не міг зрозуміти реакцію решти мисливців.

Спостерігаючи за збентеженням Пака, Кім посміхнувся та злегка штурхнув того ліктем.

— Тьху. Зрозумій, якщо Сон Джін-Ву приєднався до рейду, означає що він дійсно не несе ніякої загрози. Цьому хлопцю Асоціація не дає ніякої небезпечної роботи. Хіба що хтось бажає йому смерті.

Обличчя Пака посвітлішало.

— П-правда, чи що?

Раніше він ходив на Рейди разом зі своєю дружиною, за яку завжди турбувався. Цього разу він був один, від чого боявся й нервував ще дужче. Але почувши оповідь Кіма, він зітхнув із полегшенням.

Кім продовжив оповідь:

— Ходять чутки, що його госпіталізували на цілий тиждень після рейду до Брами Е рангу.

— Мисливець, та й травмувався в брамі Охотник Е-рангу?

— Ага. Адже ніхто не очікував такого, так що й цілителя не було.

— У підсумку, він заліг у шпиталі аж на тиждень? Ха-ха, дідько!

Пан Пак помітив, подав знак Кіму, який надто ж розсміявся.

— Агов, ця людина, пан Сон, чи як його там, може почути…

— Ох, та й чхати!

Пак злегка пирснув, спостерігаючи куди дивиться Сон Джін-Ву. Втім, на його радість, вони знаходилися доволі далеко, отож неможливо було, щоб він почув їх бесіду.

Але він цілковито помилявся.

"Я чую вас, дядечки"

Джін-Ву вирішив вдавати, що не помічає на собі недоброзичливих поглядів. Однак його почервонілі вуха видавали всю глибину його величезної відрази.

До Рейду лишалася ще сила-силенна часу.

"Схоже, я прийшов надто рано?"

Джін-Ву, поозиравшись і не знайшовши жодного заняття, помітив людину з персоналу, що роздає каву, й попрямував до неї.

— Чи можу я попросити Вас горнятка кави?

— Ох, Мисливцю Соне… Як же бути? Мені шкода, але вона тільки-но закінчилась.

— …

Під подувом жорстокого, холодного зимового вітру, кінчик носа хлопчака став ще більш багряним. Джін-Ву стиха потер його вказівним пальцем.

Те, що для нього навіть горнятка кави не лишилося, робило той день ще більш понурим.

* * *

— Чому ж тобі так хочеться бути мисливцем, Джін-Ву?

— Вибачте, що потурбував.

Джін-Ву кланявся без перестану із низько опущеною головою. Перед ним стояла вельми гарна дівчина-цілитель, Лі Джу-Хі. Навіть із обурено-насупленим личком вона лишається гарною.

— Не потрібні мені твої вибачення, я просто турбуюся. Якщо й надалі битимешся таким чином, коли-небудь дограєшся.

Джін-Ву нищечком зиркав на битву товаришів через її плече. Брама є входом у підземелля, і цього разу D-класу. Приблизно дюжина мисливців планомірно розбиралась із чудовиськами, навіть при цьому не напружуючись. Але для нього, мисливця Е-рангу, що навіть належно пнути їх не зумів, це було чимось недосяжним. Він почасти отримував важкі поранення, тому кожного Рейду його завше лишали в тилу разом з лікарями. Всі його знали, як вічно пораненого мисливця з тилу.

Джу-Хі спитала його м’яко й обережно, намагаючись не ранити почуття хлопця.

— Переконання, чи може є причина, що не дає тобі покинути цю справу?

На що він рішуче похитав головою, заперечуючи. Ота його причина була надто особистою, щоб розкривати її стороннім.

— Для мене робота мисливця – щось на кшталт хобі. Якщо покину, то помру від нудьги.

Почувши його, Джу-Хі надула губи й проремствувала:

— Бешкетуватимеш із таким хобі – у Рейд на той світ вирушиш!

Будучи зненацька зворушеним цією заявою, Джін-Ву захихотав, чим виклика чергову хвилю ремствування Джу-Хі.

— А-ай! Не смійся, негайно припини сміятися! Казала ж, що рана може знову відкритися!

Ледве стримуючи свій сміх, він запитав її.

— Заради бога, від кого Ви набралися таких слів?

— Та від кого ще, як не від дядька Кіма, що стоїть он-там.

— Ага, ось тобі й дядечко, ну й дає чолов’яга…

Поки вони гучно сміялися й шуміли, зцілення завершилось. Тільки було вже пізно – за атмосферою можна було зрозуміти, що Рейд плавно добігав кінця. Коли Джін-Ву усвідомив це, його лице скам’яніло.

"Сьогодні я вбив лише одного. Та й всього-на-всього Е-рангу."

Джін-Ву перебирав у руці магічний кристал, промацуючи пальцями всі його нерівності.

Кристал Е-рангу вважається найнижчим за класом, за нього навіть десяти доларів не дадуть. Воістину нікчемна ціна за те, що майже не коштувало йому життя.

"Було б чудовисько хоча б рангу С, то за його кристал можна було б виручити цілу тисячу, а так…"

От тільки для Джін-Ву до чудовиська С-класу було мов до Місяця. Різниця у рангах не спроста виникла.

Якоїсь миті почувся гучний оклик:

— Га?! Іще одна Брама?

Усі присутні мисливці вмить зібралися разом.

— Ого, он воно як.

— Дійсно? Іще одна?

Справді, як і казав той першовідкривач, усередині підземелля була прихована ще одна Брама, що веде до іншого підземелля.

— Отже тут ще одна Брама… Навіть не думав, що доведеться побачити таке на власні очі.

Пан Сонґ, мисливець із десятилітнім стажем, не міг угамувати свого подиву, вдивляючись в аномалію.

У печері було дуже темно, а тому побачити що-небудь було практично неможливо.

Пан Сонґ упевнено начарував Вогняну Сферу й закинув її всередину. Та у свою чергу спалахнула, освітивши прохід, що нескінченно простирався в нікуди. І врешті-решт, втративши свою силу, Сфера впала на землю й згасла.

Печера знов укрилася мороком.

— Гм… дайте мені хвилинку обміркувати все.

Неназваний лідер групи пан Сонґ скликав усіх присутніх. Згодом, після завчасного завершення зцілення, приєдналися Джін-Ву й Джу-Хі.

Сонґ обернувся, пробігся поглядом по всім, хто зібрався, і сказав:

— Як ви знаєте, Брама не зачиниться до тих пір, доки живий Бос підземелля. Тут ми вже з усім впоралися, але судячи з того, що я бачу, ця Брама все ще розчинена, а означає й Бос за ними живий.

Сонґ пальцем указав на прихований вхід у підземелля. Мисливці переглянулися між собою й закивали.

Тут нічого було заперечувати.

Сонґ продовжив:

—  За всіма правилами, нам варто було повідомити про це Асоціацію й дочекатися їх рішення… Проте зробимо так, цей бос дістався б іншим мисливцям, а від цього наш дохід точно не зросте.

Обличчя мисливців похмуріли. Найтяжче було Паку, якого чекали вдома вагітна дружина з дитям.

"Цікаво, а які статки підуть цього разу на післяпологові витрати…"

Він не мав цензу ставити на кін життя в ризикованому Рейді.

— Тому, я й пропоную нам самим розібратися з босом і поділити здобич між собою. Як вам ідея?

Мисливці були сповнені сумніву.

— …

— …

Звісно ж, у цьому випадку поспішні рішення могли коштувати їм життів, вони чудово розуміли, що ніхто не зможе забезпечити їм безпечного повернення.

Проте минуле підземелля виявилося занадто низькорівневим, й не здавалося, що приховане може бути небезпечнішим.

— Кхе-кхем.

Сонґ прокашлявся.

— Пропоную проголосувати всім присутнім; у підсумку буде сімнадцять голосів. Так ми вирішимо, як вдіємо, орієнтуючись на думку більшості. Годиться?

Всі погодилися з його пропозицією. Одне за одним, сміливці почали піднімати руки, голосуючи "за", та інші, натхнені першими намагалися не відставати, підтримуючи їх ініціативу.

— Я піду.

— І мене не забутьте взяти.

Першим, хто проголосував "за" виявився пан Пак. За його прикладом пішли пан Кім та інші мисливці, піднімаючи свої руки. Звісно, чимало були проти.

— Давайте не будемо ризикувати.

— Хіба не правильніше буде спочатку дочекатися рішення асоціації?

Деякі були "за", деякі "проти", у міру голосування рахунки майже зрівнялися, в той час як тих, хто не проголосував, лишилося всього двоє — Джін-Ву та Джу-Хі.

— Вибачте…

Джу-Хі вклонилася в знак вибачення перед паном Сонґом і проголосувала "проти".

Таким чином справи обстояли наступним чином: вісім "за" до восьми "проти". Голоси розділилися порівну.

Сонґ рішуче звернувся до Джін-Ву, який все ще вагався.

— А ти що скажеш, пане Соне?

Цього разу все залежало від рішення Джін-Ву. Той ковзнув всіма поглядом, не перестаючи стискати у своїй руці отой магічний кристал Е-рангу.

Джу-Хі кивнула йому, підбадьорюючи, хоча й виглядала вона вкрай розгубленою. Насправді, Джін-Ву нервував не менше. Зазвичай він не полюбляв ризикувати, оскільки він не мав ні корисних навичок, ні міцних яєць.

Ось тільки він згадав про свою молодшу сестрицю, яка скоро мала ступити до старшої школи.

"Заощаджень-то в нас майже нема…"

Йому було двадцять чотири. Через вічну нестачу грошей він вирішив кинути університет свого часу, й він не хотів щоб його сестра пішла його шляхом.

Тієї миті, найважливіша проблема була в грошах. Не єдиний пан Пак їх потребував.

Джін-Ву спокійно підняв свою руку догори.

— Я теж піду.

І після його слів повисла мертва тиша, що зрідка порушувалась важкими зітханнями.

 Попередня глава | | Наступна глава