Становлення Героя Щита. Том 1. Розділ 3

Геройські роз'яснення

Ми сиділи на розкішних ліжках у гостьовій кімнаті, витріщившись кожен у свою зброю – точніше в її опис. Не встиг я озирнутися, як сонце за вікном уже сіло – настільки був зосереджений на прочитанні інструкцій.

…Значить, на відміну від звичайної зброї, легендарна не потребує регулярного обслуговування… Збройовий Довідник заповнюватиметься автоматично з отриманням рівнів, поглинанням зброєю матеріалів і перемогами над монстрами. Збройовий Довідник — список, у якому описані можливі варіанти трансформації зброї. Я натиснув на свій — вшух!

Не менше сотні піктограм з’явились і заспамили все поле зору, деякі навіть на стіни полізли. Поки що під усіма висвічувався один і той же підпис – «Вимоги не виконано».

Дивовижно…

Схоже, деякі можна відкрити, тільки спершу відкривши передуючі за деревом. Така розстановка цих трансформацій щита… та це ж гілка вмінь з онлайн-ігор. Вивчення нових скілів, як і розвиток зброї – обов’язкова умова розкриття потенціалу персонажа… Серйозно, все точно як у відеоіграх.

— Агов, вам не здається, що це як гра?

Я заговорив раптово, але інші ніби не звертають уваги. Вони, напевно, також читають ґайд.

— Ти що, це не просто "як гра", це гра! Я впевнений, що раніше грав в одну таку. — гордовито похвалився Мотоясу.

— Е?

— Ти що, навіть не чув про цю знамениту онлайн-гру?

— Ну-у, ні, але звідки могла з’явитися гра, про яку навіть такий зразковий отаку, як я, не знає?

— Так раки нині навіть цього не знають? Це "Е́мералд Онлайн".

— Що-що? Ніколи не чув такої.

— Та ти взагалі в ММО грав хоч раз? Вона дуже відома.

— Ну, мені відомі такі, як "Одін Онлайн" та "Фентезі Мун Онлайн", адже вони теж доволі популярні!

— Що за такі? Вперше чую.

— Га?

— Га?

— Дозвольте втрутитися в розмову, панове. Додам, що цей світ не онлайн-гра, а скоріше консольна!

— Ти неправий, бро. Це ж ВРMMO, адже так?

— Хах, що? Але хіба цей світ не такий же, як ті ігри, де ти клікаєш мишкой або керуєш ґеймпадом?

На Мотоясові слова Рен недовірливо схилив голову та втрутився в розмову.

— Клікання мишкой? Ґеймпад? Ви про якісь старовинні іграшки, чи що? Хіба в наші дні люди не мають на увазі ВРMMO, коли кажуть "онлайн-ігри"?

— ВРMMO? Тобто ММО у віртуальній реальності? Що за сай-фай світ ти вигадав, мрійнику?

— ЧОГО?! — гучно виразив Рен своє нерозуміння.

Якщо подумати, Рен перший помітив нашу "магію Статусу". Він поводився так, ніби все це до нудьги звично.

— Ну, тоді… панове, я хотів би попросити кожного з вас назвати гру з вашого світу, на яку цей світ схожий більш за все, — запропонував Іцкі, піднявши руку.

— "Брейв Стар Онлайн".

— "Емералд Онлайн".

— Ніяка. Навіть не знав, чи є така подібна.

Він дійсно здається схожим на гру, але невже мене затягнуло в світ гри, про яку я цілковито нічого не знаю?

— Ох, як на мене, цей світ схожий з консольною грою під назвою "Діменшен Вейв".

Назва гри про яку знову ж таки ніхто не чув.

— Стійте-но, нумо розберімося — сказав Мотоясу, приклавши руку на чоло, намагаючись втішити нас. — Рене, я правильно розумію значення слова ВРMMO?

— Так.

— Іцкі, Наофумі, а ви?

— Як мені відомо, його почасти описують у науковій фантастиці.

— Я знаю про нього тільки з ранобе.

— Так отож бо, і я десь звідти ж про них знаю. Вернімось до тебе, Рене, що таке "Брейв Стар Онлайн"? ВРMMO?

— Так, так називалася ВРMMO, у яку я грав. Там сеттінґ дуже схожий на цей світ.

Судячи зі слів Рена, технологія ВРMMO-ігор, які здаються йому чимось безперечно звичайним, аналізувала мозкові хвилі людини та дозволяла їй поринати у створений комп’ютером світ.

— Якщо це так, Рене, то скажи, в твоєму світі є старі мережеві ігри, що ми назвали?

Рен заперечно похитав головою.

— Хоч я й вважаю себе знавцем історії відеоігор, але ніколи не чув таких назв. А вам вони здаються на загалі відомими?

Ми з Мотоясу кивнули. Той факт, що він не знає найпопулярніших онлайн-ігор, змушує замислитись. Так, сам я міг не володіти широким кругозором, але хоч того, що я не знав найвідоміших ігор, бути такого не може.

— Спробуємо поставити загальне питання. Як зовуть теперішнього прем’єр-міністра?

— Ага, — всі кивнули.

— Скажімо водночас.

Ковток...

— Юта Масато.

— Явара Котаро.

— Кодака Енічі.

— Ічіфуджі Шіґено.

Між нами повисла мовчанка.

Про цих прем’єр-міністрів я ніколи не чув. І причина цьому точно не в незнанні історії.

Згодом ми перепитали один одного про відомий інтернет-сленґ, веб-сайти та багато інших ігор. І, врешті, зробили висновок, що ми не знаємо один про одного геть нічого.

— Судячи з усього, ми прибули з різних Японій.

— Схоже на те. Ви, хлопці, точно не з моєї Японії.

— Виходить, є паралельні Японії в паралельних світах, і всі вони відрізняються.

— Певно, ми просто з різних часових проміжків, але досить багато не збігається.

Ми просто збіговисько дивних типів.

Нехай так, ми хоча б дійшли до висновку, що всі ми отаку. Так що підстав для полохнечі не було.

— Знаю я такі історії, ще й зараз виявиться, що кожен призваний з-за різних обставин.

— Я не особливо полюбляю порожні балачки, але, вважаю, зараз нам дійсно треба поділитися один з одним інформацією.

Рен почав якнайбільш гордовитим тоном, немов всіляко підкреслював свою крутість.

— Я йшов додому зі школи, але втрапив у неприємну історію із убивством.

— Продовжуй.

— Я врятував свого друга дитинства, і якимось дивом упіймав убивцю, але далі я нічого не пам’ятаю.

Рен, нервово потираючи бік, розповів свою історію.

Рятував друга дитинства… яким героєм ти хотів себе виставити? Я хотів прямо сказати йому, що я думаю про його вчинок, але поки що не час.

Диви, друже, арешт злочинця –  це добре й усе таке, але якщо під кінець ти схопив ножа під ребра, то кому від цього стало краще?

В його словах стільки брехні й показухи, що мені довіряти йому ані краплі не хочеться, але він зрештою став Героєм, як я. Дам йому час.

— Я опинився в цьому світі та навіть не усвідомив, що сталося.

— Ясно, попав у героїчну сітюейшен, рятуючи друга дитинства, — пирснув я. У відповідь на мої лестощі він прикинувся байдужим і розсміявся. Ну й гаразд, "бро"…

— Тоді я наступний, — указав на себе Мотоясу й почав розповідь.

— Знаєте, я мав дуже багато ґьорлфрендів.

— Ага, це ми вже втямили.

Цей хлопець точно створює враження ладнаючого з усіма людьми "оніі-сана", що женеться за всіма спідницями, які тільки трапляться.

— І коли я зробив трошки того, трошки цього…

— Тебе зарізали, коли застали з двома чи трьома? — спитав Рен із погано прихованим презирством.

У відповідь Мотоясу здивовано моргнув і кивнув.

— Чуваче… Дівчиська –  дійсно лякаючі створіння, не знаходиш?

— Ґаддемн!!!

Я не стримався й виставив середній палець. Здохни, плюгавий. Хоча ти й так здох. Адже тому тебе в цей світ призвали? Ой, Іцкі уже положив руку на погруддя та почав свою сповідь.

— Здається, моя черга. Коли я переходив дорогу, вертаючись додому після додаткових занять… самоскид занесло. Й потім…

Усі замовкли, бо розв’язка і без пояснень зрозуміла.

Цілком імовірно його переїхало… до біса прикрий кінець. Гей, стривайте! А чи не виділяється моя історія на їх фоні?

— Ем… Я точно повинен розповісти про те, що зі мною трапилося, перш ніж я опинився тут?

— Ну ми ж свої розповіли.

— Гаразд. Заздалегідь вибачаюсь, хлопці. Але як не пригадаю, все, що я робив, це читав у бібліотеці підозрілу книгу.

…Багатозначна тиша…

Їх погляди стали на жах скрижанілими. Що? Ми не можемо стати друзями тільки тому, що я потрапив у цей світ не після трагічної смерті? Трійця почала таємниче шепотітися, не посвячуючи мене.

— Але… у цього хлопця… щит…

— Виходить… і тут те ж?

— Угу…

Чому мені здається, що мене не сприймають серйозно? Спробую змінити тему.

— Так що, хлопці, адже ви відносно добре розбираєтесь у правилах і принципах цього світу?

— Так.

— Я в цю гру задротив.

— Більш-менш.

Так он воно що… Вони записали мене у безнадійні нуби! Чудово…

— Агов, агов. Можете повчити мене, як битися й усе таке? В моєму світі, врешті-решт, не було таких ігор.

Хлопці, як ви можете бути такими безсердечними? Рен обвів мене холодним, Мотоясу з Іцкі страшенно "милосердними" поглядами.

— Добре, братик Мотоясу навчить тебе, по крайній мірі, основам, — сказав Мотоясу із брехунським виразом обличчя, вказавши на мене рукою.

— Отже, по-перше, принаймні в тій "Емералд Онлайн", яку я знаю, шілдери… це такий клас, в якого основна зброя –  щит.

— Ага.

— На початку гри тобі буде легко, завдяки високій обороні, але ближче до кінця отримувана шкода почне скажено зростати.

— Та-ак…

— Так що твій клас невдах ніколи не зможе дістатися до високих рівнів.

— Ні-і-і-і-і-і-і-і!!!

Я не хотів чути такої правди! Що за чорна мітка на мені?! Із самого старту застряг у невдахах із гіршим фахом. Якого біса?!

— А апдейтів, чи не було апдейтів?!

Адже існує таке поняття, як виправлення внутрішньоігрового балансу, чи не так?

— Ні, цей клас виявився настільки безнадійним, що за нього майже ніхто не грав, так що на нього забили. Навіть, як на мене, планували взагалі з гри прибрати…

— А модернізації класів не було?!

— Можеш вважати, що ця система була скоріш мертвою, аніж живою.

— А зміни класів?

— Ні, в тій грі клас неможна було змінювати.

Трясця! Якщо це все правда, то як мені тепер зводити кінці з кінцями при такому вар’ятному класі? Розмірковуючи, я подивився на свій щит. Гей ти, чому через тебе моє майбутнє здається таким похмурим і темним?

— А в ваших іграх як, хлопці?

Я благаюче подивився в очі Рену та Іцкі. Вони обидва відвели погляди.

— На жаль…

— Те ж саме…

І що це означає, мені фейл на роду написаний? Трійця прийнялась обговорювати між собою кожен свою гру, цілком забувши про мене.

— Так що там із географією?

— Інші найменування, але навряд ще щось змінилося. Майже впевнений, що найефективніші монстри розставлені в тих же місцях.

— Нам ліпше рознести точки фарму для кожного з орудь, щоб не опинитись в одному й тому ж місці.

— Це точно, так буде ефективніше.

Очі їх блищали. Я міг би сказати, що вони думали на кшталт "ух, ми дійсно виграли джек-пот, наскільки ж ми прорвемось"…

Точно! Якщо я слабкий, чому ж мені просто не знайти супутників, на яких можна покластися? Чому я про це раніше не подумав? Навіть якщо я нічого доцільно не вмію, я все ще зможу ставати сильніше, об’єднавшись із кимось у Групу.

— Хе-хе… Все вірно. Якщо ж я опинився в такому бажаному іншому світі, то чхати на слабкість, як-небудь видерусь.

Мені здалося, що вони дивилися на мене так, немов жаліли. Але нічого про це замислюватися. Почнемо з того, що моє початкове спорядження належить до броні, що вже відрізняється від будь-яких інших ігор. Якщо треба качатися, то я можу просто викинути свій щит і надягти зброю.

— Так! Я постараюсь, чорт забирай! — вигукнув я, щоби додати собі бойового духу.

— Одважні Герої, прошу до столу.

О, мабуть, час вечері.

— Так-так.

Всі вийшли з-за дверей і покрокували за слугою в обідню залу лицарів. Бенкетну залу замку мов вирізали з фентезійного фільму. Атмосферу пиру додавали страви, подані на манір шведського столу.

— Прошу всіх, не соромтесь і їжте все, що побажаєте.

— Що за?.. Ти що, подав нам те ж, що подаєш своїм лицарям? — почулось негучне Ренове нарікання; він явно ніколи не чув про тактовність та ввічливість.

— Авжеж ні, — провідник похитав головою.

— Цей стіл підготували виособлено для Одважних Героїв, і як тільки ви повечеряєте, тут усе приберуть.

Після його слів я роздивився довкола. Й помітив, що той галасливий натовп людей виявився кухарями. Ясно, виходить, чим вище ти за суспільним положенням, тим раніше тобі подають до столу. Були б ми трохи нижче за рангом, після нашої трапези стіл накрили б для лицарів.

— Спасибі, давайте приступимо.

— Гам.

— Напевно.

Отже, ми постаралися отримати задоволення від незнайомих страв іншого світу. Запах і смак були трохи слабкуватими, але все виявилось їстівним. Ось тільки серед них затесалося немало доволі дивних, щось на зразок омлету зі смаком апельсина.

Після вечері ми повернулися до кімнати, де нас одразу ж почало хилити в сон.

— У них тут є ванна?

— Це ж, типу, середньовічний світ… напевно, вони миються під відкритим небом.

— Не думаю, що якщо не попросити, нам її взагалі приготують.

— Та ладно, один день без неї не страшно.

— Угу. І спати охоче, і пригоди завтра, так що давайте лягати.

Погодившись зі словами Мотоясу, ми полягали спати.

Скоро почнеться наша епічна пригода, і тому всі четверо вовтузились у ліжках в очікуванні наступного дня.

<< Попередній розділ | Наступний розділ >>

Зміст