Становлення Героя Щита. Том 1. Розділ 4

Додаткова частка

Наступного ранку.

Поснідавши, ми доволі довго чекали поки нас викличе король. Авжеж, з самого ранку ми бешкетувати не наважились, і коли я, споглядаючи положення сонця, подумав, що зараз коло десятої години… Тоді нам наказали явитися на зустріч з королем. Ми, згоряючи від нетерпіння, рушили до тронної зали.

— Ласкаво просимо, Герої.

Двері в залу розчинилися; всередині явились дванадцятеро чоловік у різних підходящих авантюристам нарядах. Були тут і ті, хто уподоблював лицарів. Коро́лева поміч й дійсно вражає.

Ми вклонились королю й приготувалися слухати, що він нам скаже.

— Як і було обіцяно вчора, я привів вам супутників, що супроводжуватимуть вас в путі. Напевно, всі тут зібрані вже вирішили, до кого з героїв вони приєднаються.

Якщо ми розділимо їх порівну – кожен отримає по троє.

— Тепер, майбутні звитяжці, станьте поруч з тим зі Сміливців, якому волієте служити вірою й правдою.

Гей, ми не збираємось вибирати? Неочікуваний розвиток подій. Хоча, якщо поміркувати то краще й правда залишити прийняття важливих рішень жителям цього королівства, адже ми про цей світ майже нічого не знаємо.

Ми вишикувались у ряд. Після, наші майбутні союзники підійшли й зібрались перед кожним з нас.

Результати підрахунку:

Рен — п’ятеро;

Мотоясу — четверо;

Іцкі — троє;

Я — жодного?

— Ваша Величносте, заждіть-но хвильку!

Якого біса?! Це ж дискримінація, ясно як божий день!

Від моєї жалоби обличчям короля ніби пробігла хвиля.

— Н-ну й ну. Боже мій, ніколи не подумав би, що може виникнути така проблема.

— Харизма Героя Щита іншим не рівня…

Міністр виразив своє відверте бачення…Трясця, з вогню та в полум’я!..

Згодом людина убрана в мантію щось прошепотіла на вухо королю.

— Гм, ця чутка вже розповсюдилась?..

— Щось сталося? — спитав Мотоясу із незрозумілим виразом обличчя.

Як я й думав, справа тхне грізною несправедливістю. Та чорт забирай, я немов дитя, якого не взяли в команду для гри у футбол. Де це чувано, щоб у іншому світі доводилось проходити через таке?

— Гм. Одверто кажучи… здається, всім замком розповсюдилась чутка о тім, що Герой Щита погано знайомий із законами цього світу.

— Якого?!..

— Легенда відомить, що герої добре знають правила цього світу. Деякі вважають, що Ви не узгоджуєтеся цій умові.

Мотоясу штурхнув мене ліктем.

— Хтось, одначе, підслуховував нашу розмову?

Це том що я не так добре розбираюся в іграх? Через це всі відвернулись від мене? Та що не так із цими легендами? Нехай я не знайомий з ними, але я все ще Герой Щита, чи знаєте! Авжеж інші Герої сказали, що мені дісталась нездарна зброя, але це ж не гра!

— Агов, Рене! В тебе п’ятеро, поділись ким-небудь.

Всі авантюристи жіночої статі та один чоловік зморщились за Реном, поглядаючи на мене мов налякані ягнята. Рен ніяково почухав потилицю та глянув на них.

— Що ж, ненавиджу тягнути за собою відстаючих. Ті, кому бракує рішучості піти зі мною, будь ласка, ідіть.

Але навіть після такої холодної заяви від нього не відійшло жодного.

— Мотоясу, скажи що-небудь! Неможна ж так…

— Ну…

До речі, дівок серед авантюристів виявилось, як не дивно, більше ніж хлопців. В якомусь сенсі нам планували організувати гареми.

— Вийшло… вельми нерівномірно.

Куди б він не потрапив, він все рівно залишається магнітом для кралей. І чому всі супутники Мотоясу — жінки?

Іцкі теж усім своїм видом показував, що не може відмовити товаришам, що обрали його.

— Хоч я вважаю, що було б непогано виділити кожному по троє… але насильне призначення може позначитися на моральній стороні питання.

Всі присутні кивнули на його слова, визнавши їх доволі доречними.

— Так мені що, дійсно наодинці вирушати?!

В мене ж то щит! Ви самі казали, що за логікою – це нездарна зброя! Як я, по-вашому, повинен стати сильніше без товаришів?!

— Ах, мілорде, я хотіла б скласти компанію пану Герою Щита.

Одна з Мотоясових супутниць підняла руку та запропонувала свою кандидатуру в якості мого союзника.

— Га? Справді?

— Так.

Мила дівчина із рудим волоссям середньої довжини. Доволі миле личко. В неї не такі надто виразні дівочі риси обличчя, і вона трохи нижча за мене.

— Чи є ще бажаючі стати в ряди Наофумі?

…Тиша.

Ніхто навіть не подумав підняти руку.

Король скорботно зітхнув.

— Значить, більше ніхто. На жаль, Наофумі, для Вас це означає, що Вам доведеться розшукати в собі ще більше хистів. Але не хвилюйтесь, оскільки кожному з вас будуть щомісячно виділяти кошти, а тобі я дарую додаткову частку.

— Добре!

Мудре рішення. Якщо вже серед присутніх ніхто не хоче співпрацювати зі мною, то буде розумно виділити мені більше грошей, щоб я зміг відшукати людей, згодних скласти мені компанію.

— Отже, це ваш кошторис. Одважні Герої, прошу вас, не витрачайте його намарне.

Нам роздали чотири капшуки з грошима, в яких то й справа подзвякували монети. І мені дістався капшук трохи більший за інші.

— Наофумі даровано вісімсот срібних монет, решті ж дістається по шістсот. Використовуйте ці гроші задля купівлі спорядження та розпочніть свою подорож.

— Так! — відповіли ми одноголосно.

І ми, і авантюристи віддали честь коро́леві, знаменувавши закінчення авдієнції.

Після ми вийшли з тронної зали і, нарешті, познайомились.

— Це-е, Герою Щита, мене зовуть Майн Софія. Тепер будьмо напарниками!

— При… приємно познайомитися.

Майн заговорила зі мною без натяку на зайву сором’язливість чи стриманість. Схоже, що після всього, що сталося, їй було трохи ніяково, але головне, що вона все ж стала моїм союзником. Я повинен її плекати. В особливості тому, що мені, в порівнянні з рештою героїв, дісталась по суті марна зброя.

— Тоді йдімо зараз же, Майн.

— Гаразд~ — Майн жваво кивнула та рушила за мною.

***

Коли ми пересікали підйомний міст, що з’єднував замок із містом, переді мною знову відкрилась чудова панорама. Хоч я й бачив місто мимохідь вчора, що більше я споглядав його з такої близької відстані, то ясніше розумів, що дійсно опинився в іншому світі. Вулиці вимощені бруківкою, а на спорудах висять вивіски. Всюди витає приємний запах їжі. Це місто чимось зачепило мене.

— Що робитимемо тепер?

— Спершу хотілося б сходити до крамниці зброї та броні. Мабуть, наших грошей вистачить на купівлю хорошого спорядження.

Правильно, спершу я, що володіє одним лише щитом, повинен придбати зброю. Без неї я не зможу битися з монстрами, а значить і встигати за тими хлопцями. Врешті решт, їх зброя може розвиватися. Якщо я не вирвусь на старті, мене безнадійно обженуть.

— У такому випадку, я знаю одну хорошу крамничку, йдімо, покажу шлях.

— Для тебе це не буде важко?

— Аж ніяк!

Майн підстрибом повела мене до зброяра. Десять хвилин ходьби по тому вона зупинилась перед крамницею із величезною вивіскою та зображеним на ній мечем.

— Ось, рекомендую її.

— Ого…

Крізь двері було видно розвішану по стінам різномасту зброю — загалом, все виглядало саме так, як уявляється при згадці збройової лавки. Крім того, тут були й обладунки, й інші предмети екіпірування, що можуть знадобитися авантюристам.

— Ласкаво прошу! — власник лавки бадьоро привітався, як тільки я ввійшов через поріг. І він теж виявився точно таким, яким я його уявляв: накачаний мужик за прилавком. Було б неприємно побачити когось зажирілого. Ха, це дійсно інший світ.

— Хех… Отож це збройова лавка…

— О, новий клієнт, я дивлюсь! Здається, ти сам не знаєш, чого шукаєш.

— Ага, мені вашу лавку ось вона порадила, — сказав я, вказуючи на Майн. У відповідь вона помахала власнику рукою.

— Вельми дякую, юна леді.

— Без проблем! Просто ваша крамничка, Дядьку, доволі відома в окрузі.

— Ох, пані, ви мені лестите. До речі, а що в тебе за друг такий у дивних лахах?

Точно, на мені зараз «Одежа з Іншого Світу», ймовірно, я виглядаю немов селюк чи вар’ят.

— Авжеж ви прекрасно розумієте, Дядьку.

— Невже ти – Герой?! Отакої!

Крамар огледів мене з голови до ніг.

— Вигляд у тебе не надто надихаючий…

Як уїдливо.

— Скажу одразу…

Я не знав, що він хотів сказати, але те, що зараз на мене покластися неможна, я й сам розумів. Ось тому й хотів стати сильніше.

— Без хорошого екіпірування тебе не сприйматимуть серйозно.

— Згоден…

Ха-ха-ха… він здався мені приємною й відвертою людиною.

— Ти що… невдаха?

Гей… Моя щока судорожно здригнулась. Чутки про мене, виявляється, швидко розповсюджуються. Ох, та кого це хвилює, тільки невдахи на цьому зациклюватимусь.

— Мене зовуть Іватані Наофумі, я Герой Щита. З цього моменту я турбуватиму Вас часто, так що, будь ласка, подбайте про мене, — я про всяк випадок йому представився.

— Так, Наофумі. Приємно чути, що в мене з’явився новий постійний клієнт. Приємно познайомитись!

Знову… Він точно сповнений сил.

— Ну так, Дядьку, чи Ви маєте яке-небудь прийнятне озброєння? — спитала Майн, скоса глянувши на крамаря.

— Ну як сказати… Скільки ви готові витратити?

— Зараз скажу…

Майн оцінююче оглянула мене.

— Біля двохсот п’ятдесяти срібних монет.

Ми мали при собі вісімсот монет, але ми витратимо тільки двісті п’ятдесят… Імовірно, вона бере до уваги витрати на житло й наймання наших майбутніх товаришів.

— О, ну за такі гроші є щось на зразок цього, — із цими словами Дядько покинув прилавок, зняв зі стіни декілька предметів і вернувся.

— Так, Хлопче, маєш вподобання в зброї?

— Ні, поки нема.

— Тоді раджу меча — із ним навіть новачок з легкістю впорається.

Я продивився розкладені на прилавку мечі.

— Їх я особливо раджу, на них мається крововідбивне покриття.

— Крововідбивне?

— Спеціальне покриття, яке запобігає притупленню через запечену кров.

— Хех…

Я згадав, як колись чув про те, що якщо ніж використовується для нарізки м’яса, то з часом притупляється. Інакше, леза цих мечів ніколи не затупляться. Схоже, що це доволі якісні клинки.

— Тут у нас, зліва направо: залізний, зачарований залізний, зачарований сталевий і, врешті, зі сплаву заліза й срібла, в порядку зростання вартості, і я готовий запевнити якість кожного.

Цікавенько. Мабуть, від використаного матеріалу залежить міцність?

— Я маю кращу зброю, але ці укладаються у названу ціну в двісті п’ятдесят срібних монет.

Ясно. В одиночних іграх, як правило, в стартовому місті кращого екіпірування не знайдеш. Але тут вельми великий асортимент.

І знову цей світ нагадав мені онлайн-гру. Точніше, це інша реальність, бо логічно, що в крупних збройових магазинів країни хороший асортимент.

— Залізний Меч, напевно…

Я повільно охопив руків’я. Ох, і правда важкий. Оскільки мій щит дуже легкий, про вагу я до сих пір не замислювався. Значить, зброя значно важча, так? Виходить, його я використовуватиму аби перемагати монстрів…

Ляск!

— Ау!

Раптовий потужний електричний розряд вирвав Залізний Меч з моїх рук і жбурнув його в політ.

— Га?

Дядько та Майн почергово нагороджували мене й меч збентеженими поглядами.

— Що за?..

Я підняв упалий меч. Нічого дивного не відбулося.

«Що це було? І чому це було?» –  з такими думками я спробував вернутися до того, на чому зупинився…

Ляск!

— Ай!

Я подивився на Дядька, подумуючи, чи не розіграш це. Він, одначе, заперечливо похитав головою. Майн навряд чи могла це зробити, але я все одно звернувся до неї.

— Ти бачила, як він відторгає мене?

Що за маячня. Я витріщився на свою долонь, розмірковуючи про правдоподібність цієї версії. Тоді перед моїми очима почали вимальовуватися слова.

˂ Порушення умов володіння Легендарною Зброєю: Ви спробували орудувати інакшою зброєю ˃

Якого біса?! Я швидко знайшов опцію Допомоги й відкрив Довідкову Інформацію. Ось воно!

{ Герою заборонено використовувати будь-яку зброю в бойових цілях за винятком власної Легендарної Зброї }

Що, даруйте?! Я не можу користуватися нічим, окрім цього щита?! І як накажете мені битися одним лише щитом?

— Це-е, дякую, але мій щит, здається, не дозволяє…

Гірко посміхнувшись, я підняв погляд.

— Як він працює? Чи можу я поглянути?

Дядько, врешті, поцікавився моїм щитом; я повернув руку зі щитом, так, щоб йому було видніше — інакше ніяк, адже його не зняти. Власник Збройової лавки зачитав щось собі під ніс і послав невелику кульку світла у напрямку щита: та відскочила.

— Гм. Він виглядає як Малий Щит, але є в нім щось таємниче…

— О, так ви його розпізнали?

Чудово, він зрозумів, що це Малий Щит. У моєму Вікні Статусу він так і називався, із додатком «Легендарна Зброя».

— Я так розумію, в його осерді інкрустований дорогоцінний камінь? Я відчуваю, що він випромінює величезну міць. Я спробував отезьбити його оцінною магією… але зовсім нічого не зрозумів. Якщо б він був проклятий, я б взнав.

Закінчивши свою оцінку, Дядько повернувся до мене, граючись зі своєю фірмовою бородою.

— Цікаву ж штукерію ти мені показав. Може, бажаєш купити замість меча що-небудь з броні?

— Так, будь ласка.

— Я думав підібрати тобі за двісті п’ятдесят срібла щита й меча, але якщо так, обиратимемо обладунок.

Дядько приніс з вітрини декілька зразків броні.

— В латних обладунках тяжко пересуватися, й тому авантюристам він підходить погано. Новачку лучче зупинитися щонайбільше на кольчузі.

Підсумувавши, я потягнувся до кольчуги. Вона представляє собою тканину, прошиту ланцюгами. Дійсно, кольчуга. А захист я на око визначати повинен?.. Га? Вікно вилізло:

「 Кольчуга

     Поліпшення захисту, Стійкість до рублячих атак (мала) 」

Гм-м-м, напевно, опис меча тоді не спливав, тому що я не міг екіпірувати його.

— А продати її за скільки можна? — спитала Майн.

— М? Напевно… якщо буде як нова, то куплять її десь за сотню.

— А нащо ти питаєш?

— Я вирішила дізнатись її ціну, тому що із часом Ви станете сильніше, і вона буде Вам не потрібна, пане Герою Щита.

А непогано придумано… Я тільки Першого Рівня, але в міру зростання мені, врешті решт, треба буде змінити екіпірування. В продажі було й екіпірування дешевше, але це, напевно, більш ефективніше.

— Добре, тоді купляємо.

— Спасибі! В якості наддатку дарую тобі підкладку!

Я навіть не зміг подякувати крамарю за його щедрість. Передавши йому сто двадцять срібних монет, я отримав кольчугу.

— Хочеш надягти її зараз?

— Ага.

— Тоді прошу за мною.

Мене привели до роздягальні, і я надів Кольчугу поверх дарованої підкладки. Мій старий одяг власник поклав у люб’язно надану ним торбину.

— О, ну тепер на тебе хоч стало можна дивитись.

— Вельми дякую.

Це що ще за хвальба така?

— А тепер як щодо пополювати, пане Герою?

— Ходімо!

Тепер, коли я став виглядати як справжній авантюрист, я із хорошим настроєм покинув магазин в товаристві Майн.

Після ми рушили до брами, маючи намір покинути міські мури. На шляху стражник вклонився мені, і я радісно кивнув йому у відповідь. Моя захоплива пригода ось-ось почнеться!

<< Попередній розділ | Наступний розділ >>
Зміст