Що твоє – моє
Рафталія чекала на моє пробудження майже
до полудня.
— Ми підемо до міста? Кхе...
— Ага.
Вона знову кашляє. Я мовчки простягнув
їй "побутові ліки" – вона з кислим обличчям випила їх. Тепер настав час завітати
до аптеки та трішки поторгувати.
— Гм... якість непогана. Пане Герою, Ви знайомі з фармацією?
— сказав уже знайомий продавець, перевіривши мої ліки.
— Ні, вчора я робив їх уперше. Якщо порівнювати з
продажом трав, що вигідніше?
— Важко сказати. Трави більш уселадні, тому ними простіше
користуватися, проте й готові ліки бувають затребувані.
Аптекар нахмурився, побачивши Рафталію,
але усвідомивши, певно, що нажитися на мені не вдасться, а обдурювання – марне,
сказав як є:
— У зв’язку з пророцтвом ціна на ліки різко
підскочила, зараз на них вельми великий попит.
— Гм...
Якщо зважити на ризики отримання невдалих
сумішей, курс купівлі й ціну приладдя, важко навіть сказати, скільки коштів доведеться
вкласти. Але діяти треба зважаючи на становище, и обзавестись устаткуванням не завадить.
— У Вас не найдеться непотрібного приладдя?
— …Ще два тижні тому, коли ти вперше прийшов продавати
трави, гадав, що коли-небудь ти спитаєш за це.
Аптекар утямив, що я мав на увазі, й
глянув на мене з ледве помітною усмішкою. Тоді він дав мені вживане обладнання й
навчив ним користуватися, а взяв з мене травами. Грошима він заплатив за готові
ліки. Окрім ступки я отримав ще декілька інших потрібних знадобів. Лабораторне обладнання,
типу товкача, вагів, колби, дистилятора й так далі. Були й речі, що досить
ударили б по моєму гаманцю, якби були новими.
— Цими приладдями вже користувалися, вони довго припадали
пилом на складі й можуть будь-коли зламатися.
— Гадаю, початківцеві згодяться.
Так чи інакше, із цим я маю можливість
випробувати більше рецептів. Тепер лишилось тільки позбутися шкірок шарів. На
шляху до перекупника я краєм ока помітив декількох дітей. Схоже, декілька тих
шкур шарів, які скупляв торговець, він використав у якості матеріалів для справжніх,
придатних до продажу «шарів». Діти грали з одним з таких як с м’ячом. Рафталія
заздрісно зиркала на дітей.
— Даруй, що це?
— Так?
Я вказав на м’яч, з яким грали діти.
— А, це те, на що йде шкура шарів, — відповів торговець.
— Ясно. Можеш зробити нам один за рахунок грошей з
продажу?
— Е, ну… якщо вам він потрібен...
Продавець забрав шкурки й передав мені
гроші. Згодом за ними він поклав на прилавок переді мною один з м’ячів.
— Тримай.
Я кинув м’яча Рафталії. Вона
округлила очі й стала витріщатися то на м’яч, то на моє обличчя.
— Що таке? Ти ж хотіла його?
— У-угу!
Рафталія закивала з радісною посмішкою.
Я вперше побачив її всміхненою.
— Коли закінчимо із сьогоднішніми справами, можеш піти
пограти з ним.
— Ура!
Тепер вона пожвавішала. Покладна
тенденція. Адже що повніша сил вона, то вигідніша. Після цього ми повернулися до
лісу і, як учора, взялися винищувати монстрів, не забуваючи й про трави. Мій
значний Захист просував нас все далі, до більш нових місць.
…Далі за лісом мусить бути село… але
я не збираюсь прислухатися до порад того стерва. Сьогодні нам відносно таланило,
речей траплялось багато, монстри здавалися слабкими, отож я вирішив відправилися
до гір.
О? Ми знайшли нового супротивника. Яйцеподібна
істота. Схоже, це якийсь біологічний родич шарів.
— Із цим ми б’ємося вперше. Я піду вперед і спробую його
на зуб. Якщо все буде в порядку, руби його.
— Так, пане!
Чудова відповідь. Я кинувся на
монстра; він теж помітив мене й оголив ікла.
Клац!
І знову жодних пошкоджень – ні болю,
ні навіть свербежу. Я одразу ж знерухомив його й повернув, щоби Рафталії було зручніше
колоти.
— Тха!
У порівнянні з учорашнім днем вона колола
жвавіше. Яйцевик, значить. Ще один монстр для початкових рівнів. Тріснув, яйцевика
розірвало на друзки, а жовток розлетівся повсюди.
— Буе, як огидно!
Чи цю шкарлупу взагалі можна буде продати?
Жалюгідно. Пахне тухлятиною, сумніваюся, що він їстівний. Я дав Щиту поглинути шматки
шкарлупи. Згодом з’явились іще кілька яйцевиків, і Рафталія справилась із ними впевненими
рухами.
˂
Вимоги до Яйцеподібного Щита виконані ˃
「 Яйцеподібний Щит
Істинна Міць не набута
Бонус екіпірування:
Кулінарія 1 」
Ще один Рівневий бонус до Вміння.
Цього разу куховарство, значить. Ми продовжили полювання на його кольорові
варіації.
˂ Вимоги до Синього Яйцеподібного Щита виконані ˃
˂ Вимоги до Небесного Яйцеподібного Щита виконані ˃
「 Синій Яйцеподібний Щит
Істинна
Міць не набута
Бонус екіпірування:
Оцінювання 1 」
「 Небесний Яйцеподібний Щит
Істинна Міць не набута
Бонус екіпірування:
Прості кулінарні рецепти 」
Напрочуд часто останнім часом
трапляються лише бонуси до Вмінь. Це від ворога залежить, чи що? Втім, тим часом
я зібрав декілька незнайомих мені трав. У самі гори пізно було йти. Поки що спорядження
Рафталії довіри в мене не викликало.
Сьогоднішні результати:
Я – 8-ий Рівень;
Рафталія – 7-ий Рівень.
Дідько. Вона вже майже наздогнала мене.
Безсумнівно, це завдяки тому, що добиваючі удари здійснювала вона.
Ур-р-р...
— Я зголодніла… — сказала Рафталія із занепокоєним
обличчям.
— Гадаю, ти маєш рацію, повертаймось до вечері.
Ось так ми завершили нашу вилазку й вирушили
назад до міста.
Повернувшись, я продав яйцевикову шкарлупу,
яка виявилася непридатною для змішування. Сьогодні ми заробили дев’ять срібних,
з урахуванням ранкового доходу. Я сумнівався, що з цієї шкарлупи можна щось виручити,
одначе її купили за несподівано високою ціною. Ліки та трави теж принесли чудовий
дохід, змусивши переглянути наші плани щодо вечері. Ну, і беручи до уваги, як у
Рафталії слинка текла від вигляду наметів з харчами… Я не збирався ї балувати, але
вслід за гарною роботою повинна йти чудова винагорода. Отож чому б ні?
— Нумо зайдімо, але тільки сьогодні.
— Е? Можна?
— Ти ж хочеш, адже так?
Рафталія рішуче кивнула у відповідь. Тепер
вона чесна сама із собою.
— Кхо…
Вона знову кашляє. Я знову мовчки
протягнув їй «побутові ліки», потім замовив в одному з наметів дещо схоже на
затверділу м’ячку на паличці.
— Тримай, сьогодні добре попрацювала.
Проковтнувши ліки, Рафталія радісно взяла
протягнуту їй паличку й набила повного рота.
— Дякую!
— Б-будь ласка…
…Я радий, що вона стала такою життєрадісною.
Ми продовжили йти, а я озирався довкола у пошуках дешевої гостинниці.
— Бажаєте сьогодні переночувати тут?
— Так.
Я маю достатньо клопотів уже через те,
що вона плаче майже цілу ніч, будь ласка, позбавте мене хоча б від нічних боїв із
шарами.
Ми увійшли до гостинниці. Від вигляду нас власник
гостинниці відверто насупився, одначе миттю переключився на типову для своєї
професії ввічливу посмішку.
— Є ймовірність, що вночі моя супутниця плакатиме, все
гаразд? — спитав я, для певності показавши, хто знаходиться в мене під
плащем.
— Це… це трохи…
— Я можу розраховувати на Вас, адже так? Ми обіцяємо
сильно не шуміти.
— Т-так.
З тих пір, як я потрапив у цей світ,
я дізнався, що шантаж тут – важлива частина бізнесу. Всі кляті жителі цієї країни
тільки й робили, що насміхалися з мене, а мені неможна було навіть поскаржитися
коро́леві. І навіть якби я поскаржився, він напевно скаже щось на подобі "що
ж удієш, нехай усе йде на самоплив". Серйозно, вся ця іншосвітня еліта... Я заплатив за ночівлю, після чого ми розташувалися
в винайнятій кімнаті. Рафталія не зводила палаючого погляду з м’яча.
— Вертайся як вечорітиме. І тримайся якомога ближче до
гостинниці.
— Ура-а-а!
Боже, вона й справді поводиться як
нормальна дитина її віку. Аджіни зазвичай виявляються предметом презирства, але
якщо її розглядати в якості авантюриста, клопотів не повинно бути. Виглянувши у
вікно, я побачив, як Рафталія грає зі своїм м’ячем. Тоді я прийнявся досліджувати
більш просунуті методи змішування.
Минуло… приблизно двадцять хвилин. І
тоді я почув гучний дитячий крик.
— Чому аджін грає на нашому подвір’ї?!
Що це було? Я виглянув у вікно. Як не глянь, видно тільки
як якісь розбія́ки-шмаркачі тичуть у Рафталію пальцями й усіляко її зацьковують.
Чорт забирай, куди не підеш, усюди знайдуться такі от недомірки, що сують повсюди
носа.
— Гей, потворо, в тебе чудова іграшка. Ану віддай-но.
— Е, га, це…
Вочевидь, Рафталія знала про безправне
становище аджінів, тому не намагалася їм суперечити, принаймні грубо.
Ех… Я вийшов з кімнати й рушив униз.
— Я сказав, віддавай.
— Н-ні…
Рафталія ледь чутно відмовлялась, але
шмаркачі одразу ж оточили її, маючи намір відібрати м’яч силою.
— Ану стійте, дрібні засранці.
— Чого треба, старий чудило?
Ух, старий чудило, кажеш?! Чхати, мені
тільки двадцять, і мене не хвилюють місцеві вікові мірила. Побуду старим чудилом.
— З якого дива ви вимагаєте чогось у незнайомих людей?
— Га? А тобі-то що, це ж не твій м’яч.
— Мій. Я позичив його цій дівчинці. Якщо ви крадете його
в неї, значить, крадете в мене.
— Та що ти верзеш, клятий старигане?
Ех… У них, здається, кров занадто в
голову вдарила, якщо вони не можуть втямити настільки зрозумілі речі. Я не збираюся
робити їм поступки тільки через те, що вони діти. Той, хто намагається забрати
чужу річ, заслуговує покарання.
— Гаразд, гаразд, тоді я дам вам іншого м’ячика.
Помітивши мою поведінку, Рафталія
ахнула, поглянула на дітей, а потім сяк-так вичавила з себе:
— Біжіть!
Але шмаркачі продовжували недооцінююче
гледіти на мене. Зловтішно посміхнувшись у душі, я дістав шара, що причепився до
руки.
ГАМ!
— МОЯ ДУПА-А-А!
Дозволивши шару вкусити засранця, я знову
сховав його.
— Отож, дітлахи, це справжній м’ячик,
хто-небудь ще хоче?
— Ай-й-й-й-й!
— Це не смішно, бовдуре!
— Здохни, дурню!!!
— Твоя срака на черзі, дрібний засранцю!
Дітлахи втікали, всипаючи мене прокльонами; я повернувся
до гостинниці.
— Е-е, ем-м…
Рафталія потягнула за поділ мого
плаща.
— Агов, в мене там шар.
Злякавшись, вона хутко забрала руку;
її надмірна боязкість змусила мене мимоволі всміхнутись.
— Дякую.
Про що вона?
— Ох…
Я погладив Рафталію по розкуйовдженому
волоссю. Ми повернулись у гостинницю.
Немає коментарів:
Дописати коментар