Лікувальне Зілля
День завершився, а нічний холод давав про себе знати – саме час Рафталіїному животу бурчати. Залишивши ноші в номері, ми попрямували вечеряти в найближчу їдальню. Те, чим ми забивали шлунки до цього, лишень перекус. Рафталія тут ніколи не була і, схоже, сама не знала чого хоче. Зрештою, невеликий запас грошей я мав. Та й ночувати найближчим часом я планував у полі. Отож зараз можна нагодувати її досхочу.
— Подивімося, комплексний обід "Делія"на двох і один "Неаполітанин", — замовив я у кельнера, і незабаром нам принесли вечерю.
— Нумо їсти.
— Угу.
Рафталія знову набила повного рота без усяких столових приборів. Судячи з її зросту, я дав би їй приблизно років десять. Іноді вона позирала й на мою тарілку, отож я недовго міркуючи замовив ще одну.
— Їж, доки можеш, із завтрашнього дня будемо ночувати просто неба.
— Слу-гам-усь!
Відповідає з набитим ротом, манер ніяких. Гаразд, якщо вона така вдоволена, цього разу нічого не скажу. Згодом ми повернулися у номер, де я збирався трохи попрацювати над її зовнішнім виглядом.
— У тебе жах як розкуйовджене волосся, дай трохи підрівняю.
— …Добре, — відповіла вона із занепокоєним виглядом, але все ж віддала голову під владу моїх рук.
— Не хвилюйся, дивакуватих фризур не робитиму.
Скоріш, це в тебе зараз зачіска дивакувата. Я розплутав її волосся пальцями й підрізав ножем кінчики. Потім прибрав надто довге волосся так, щоб лишені доходили до плеч, і наостанок розчесав.
— Так, уже непогано, зійде.
У порівнянні з її старою зачіскою, ця, принаймні, охайніша. Якщо й одежу більш гожу підібрати, вона виглядатиме значно милішою. На обличчі Рафталії розквітнула радісна посмішка; тепер воно здавалося ще більш упевненим. І чого вона так радіє? Коли я прибирав з підлоги залишки волосся, Щит відреагував… Ніколи не подумав би. Почулося "ш-ш-ш"… З цікавості я перевірив Вікно Статусу: виявилося, що для розблокування бракує Рівня й прогресу по Дереву Вмінь.
— М?
Дідько, вона обернулася.
— Так, тобі вже скоро пора буде спати.
— Угу!
На відміну від учорашнього дня, сьогодні вона була на подив розкутою. От і добре. Уві сні вона може знову заплакати, а поки все спокійно, є можливість трохи "позмішувати"…
˂ Виготовлено: Харчова Добавка ˃
「 Харчова Добавка | Якість: Погана → Прийнятна | Ліки, що знімають втому. Також має сильний поживний ефект 」
˂ Виготовлено: Лікувальне Зілля ˃
「 Лікувальне Зілля | Якість: Прийнятна → Звичайна | Ліки від певних хвороб. Мала ефективність проти тяжких захворювань 」
Гм… з лісових і гірських трав можна багато чого отримати. Напевно за ці товари в аптеці непогано заплатять. Щоправда, витрати матеріалів просто страшенні. Важко сказати, наскільки це вигідно. У підсумку в мене вийшло шість Харчових Добавок і ще кілька порцій інших зіль. Хай там яке, виготовити високоякісні ліки мені до сих пір удається рідко; проти фахівця цієї справи я не маю й шансу. Просто тому, що я – Герой Щита, а не фармацевт.
…У такому випадку віддам частину Щиту.
˂ Вимоги до Калорійного Щита виконані ˃
˂ Вимоги до Енергетичного Щита виконані ˃
˂ Вимоги до Щита Витривалості виконані ˃
「 Калорійний Щит
Істинна Міць не набута
Бонус екіпірування: Збільшення Витривалості (мале) 」
「 Енергетичний Щит
Істинна Міць не набута
Бонус екіпірування: Збільшення Духовної Енергії (мале) 」
「 Щит Витривалості
Істинна Міць не набута
Бонус екіпірування: Зменшення Витривалості (мале) 」
Цього разу всі вони дали бонуси до характеристик. І як розуміти місцеву "Витривалість"? Фізична форма, чи що? Вочевидь, треба буде випробувати на собі. Далі у нас ідуть трави, втім… якщо я продовжуватиму бездумно вивчати виробничі Вміння, далі можуть бути певні ускладнення. Мені потрібно більше бойових Бонусів. Утім, лишень одними травами більшого не доб’єшся. Гаразд, із цим згодом розберемося.
— М-м… — потягнувся я, і вже збирався був лягти спати, як раптом мій погляд зупинився на Рафталії, яка стискала очі. Не схоже, що їй сниться щось хороше; це ознака того, що вона закричить.
— Кья!…
Я встиг прикрити їй рота, перш ніж вона перебудила б усіх постояльців, обійняв її й став м’яко погладжувати по голові й плечам. Хух, цього разу вдалося її завчасно заспокоїти. Інша справа, що вона може розридатися, якщо вкласти її назад. Нічого вдіяти, спатимемо разом.
***
…Щось вогкувато… Крізь повіки пробивалося сонячне світло, я розплющив очі. Рафталія, яка мусила спати поряд, стиснулася в клубок у куті кімнати.
— Що таке?
— Пробачте-пробачте, пробачте-пробачте!
Второпавши, чому Рафталія так відчайдушно бурмотіла вибачення, я нахмурився. Ясно тепер, звідки піді мною ця волога… Рафталія обмочилась у постіль. Ха-а…
Вона думає, що я на неї злюсь. Не чув я, що такі проблеми можуть бути у десятилітніх, проте, дивлячись на її налякані очі, розлютитися не виходить при всьому бажанні. Я підійшов до Рафталії. Простягнув руку – вона злякалася, знову звернулась калачиком і прикрила голову.
— Ох, боженьку…
Я опустив руку й погладив її по дрижачим плечам.
— Ти не в змозі стримувати це, адже так? Іди роздягайся та помийся, поквапся.
Гадаю, тут і запасна білизна не завадила б.
— А…
Рафталія обдарувала мене здивованим поглядом.
— Хіба Ви не сердитесь?
— Як я можу підняти руку на того, хто шкодує про свій вчинок? Ти розкаюєшся, отож я не серджусь.
На простирадлі тепер пляма. І скільки мені доведеться доплатити власнику гостинниці… поки, значить, використовуватимемо як шмат тканини. Після цього я пояснив власнику ситуацію, заплатив за шкоду, і помчався до Збройової лавки купити трохи запасного одягу. Вода була прохолодною, але я прополоскав мокру одежу з простирадлом і склав їх у наш клунок. Поки ходитимемо лугом, їх можна буде висушити на будь-якому стрічному дереві.
— Так…
Вигляд Рафталії, що понуро бреде, починає дратувати.
— Я сказав же, проїхали!
— …Так.
Ха-а… І справді слухняна дитина. Але її сум і мені виходить боком. "Ур-р-р"– знову відізвався Рафталіїн живіт. Ох, а її обличчя запалало від сорому.
— Гадаю, час сніданку.
— Добре…
Рафталія ішла поруч, стиснувши в кулачку край мого плаща.
— Кхо…
— Добре, ось тобі в якості покарання ліки.
Я передав їй посудину із зіллям. Вона хворіє, і їй необхідно регулярно приймати ліки. Думаю, саме час для цього. Рафталіїне обличчя зморщилось тільки від його запаху. Але оскільки це було покаранням, вона спробувала пересилити себе.
— Ува-а… Таке гірке…
— Терпи.
Ковток за ковтком – допила, вона так побліднішала, немов її от-от знудить.
До речі, мої останні ліки продалися дуже непогано. Якість у них була не дуже, проте в аптеці як раз кінчилися запаси.
Немає коментарів:
Дописати коментар