Пообіцяй мені, що так буде завше. Розділ 1. День перший

На дворі – осінь, одначе досить тепло. Осінні вбрання природи не можуть не потішити око. Жовта, багряна, золотава листва дерев і кущів укриває землю пухнастим типіхом. Повітря сповнене новими осінніми пахощами: запахом сухої трави й опалого листя, вогкости, стиглої городини й садовини, а також осіннього цвіту. Ліси, велично розпросторені навколо Листви, вкриті живописним розписом. Лісові стежини нагадують жовтий міжпокій. Стовбури дерев потемнішали. Здавалося б, вони втомилися й хочуть спати. Цей величезний маєстатичний ліс – невід’ємна частина селища, від якої воно й одержало своє ймення.

Пообіцяй мені, що так буде завше. Передслово

Кровопролитна й мученицька Четверта Велика нінджівська війна, врешті-решт, закінчилася, лишивши незгладимий слід у пам’яті кожного, хто став свідком того страшного часу. Вона загарбала життя многих славних воїнів – як старих, так і зовсім юних хлопців і дівчат. Для смерти вік не має значення. Настає час – вона приходить, аби забрати те, що належить їй за правом. Смерть – рідна сестра війни. Вони завше йдуть поряд, обіруч. Вони нікого не щадять.