Наруто. Питання без відповідей. Випадок 1. Знищення мешканців кварталу Удзумакі в Листві під час нападу демона-лиса Курами

Наруту що в первотворі, що у фанфіках всі розповідають, що демон-лис знищив усіх мешканців кварталу Удзумакі, а остання — Удзумакі Кушіна — і її чоловік Намікадзе Мінато запечатали демона-лиса в тілі їхнього сина Нарута ціною власного життя.

Маячня!!! Феєрична маячня!!! У тій частині, що стосується знищення мешканців кварталу Удзумакі.

Що ми знаємо про клан Удзумакі за каноном (і трохи за фанфіками)?! Рештки клану Удзумакі після зруйнування їхнього селища Вирів осіли в Листві після завершення Третьої великої нінджівської війни. Цебто були врятовані/евакуйовані/ті, що відступили з лінії фронту/бувші далеко на місії. Загалом, ті, що уникнули геноциду, мають бойовий досвід, бачили жахи війни, пізнали печаль утрат батьківщини і близьких.

Що за льогікою повинні були зробити рештки могутнього клану?

·       Побудувати житло (не є клопіт, адже в Листві у них уже свій квартал плюс території під забудову);

·        Укріпитись (цебто поставити захисні бар'єри, підлікувати поранених і хворих, налагодити захист кварталу за допомогою вцілілих воїнів);

·        Знайти джерела сировини і фінансів (цебто почати торгувати своїми фуїнами, що вельми високо цінувались, спадкоємці мусять отримати доступ до банківських рахунків родителів, розкрити тайники і таємні рахунки, ставити захисні бар'єри коло інших кланів тощо);

·        Докласти всіх зусиль для укріплення клану на нові батьківщині (родинні зв’язки шляхом прийняття в клан, шляхом одруження/видачі заміж, спільницькі договори, грошові контракти на більші суми під оборону селища – словом, політика та економіка);

·        Виправити демоґрафічну ситуацію (діти – у майбутньому потенційні куноїчі і шінобі, хе-хе!).

Тепер погляньмо далі. Напад демона-лиса. Курама вривається в квартал Удзумакі. Що за льогікою речей має відбутись? Правильно – воїни стримують демона-лиса, відволікаючи того, а мирне населення (старці, жінки, діти) евакуюється в безпечне місце (наприклад, за межі селища або в підземні тунелі). Потім, коли небезпека минає, вертаються, хоч до руїн, однак живі. А руїни потім можна відбудувати.

Або ви волієте сказати – клан, що опинився на межі знищення, пройшов бійню Третьої великої війни кілька років тому, не передбачив це? І в скутку єдиним представником клану оказався останній із живих напівкровний Удзумакі Наруто Мінатович?

Із таким до психіятра, і притому негайно!

Демону не до снаги встигнути знищити всіх до єдиного представників клану Удзумакі в Листві, не до снаги! Для того, щоб це зробити, йому довелося б ганятися по всьому материку за ними, бо бігли би вони дрібними гуртами в усі сторони (адже це збільшує шанси на виживання клану: кого-будь уб’ють, хто-будь вціліє), а не одним натовпом, хоч і неорганізованим, і один бік.

Тут я можу зробити єдиний висновок: нашестя демона-лиса було чітким пляном по ліквідації клану Удзумакі з метою здобуття їхніх кланових знань і коштів.

Коли демон-лис вибив більшість воїнів, спроможних захистити співкланівців, а інші ослабли в бою, стримуючи того, спеціяльні загони ліквідаторів вирізали всіх Удзумакі після запечатування демона-лиса в Нарута.

Тільки так я можу пояснити те, що зі всього кварталу Удзумакі в живих зостався лишень один Наруто.

Не зрадило б керівництво Листви клан Удзумакі – Наруто виріс би хоч і сиротюком, але мав би родичів, нормальне навчання, хороше харчування, місце мешкання в престижному кварталі, і не було би щоденних принижень, побоїв і напівголодного існування. Цебто неканон!

 

Після того як я опублікував свій опус, читач на нік Атонубіс вступив у полеміку зі мною, навівши протиаргументи, доводячи мою неправоту. протиаргумент льогічно обґрунтований, і я не бачу причин не додати його у свій опус.

Заздалегідь кажу, що додаючи протиаргументи, наведені в коментарях, я сподіваюся, що хто-небудь із фікрайтерів побачить їх і вже буде строїти сюжет свого фанфіку більш льогічно.

Отже, сам протиаргумент Атонубіса.

Взяти хоч ту ж інформацію про клан Удзумакі. Про нього в каноні було відомо лишень:

·        Такий клан був.

·        Він мешкав у країні Вирщині, був спільник Листви.

·        Він уселяв страх іншим кланам своїми фуїнджюцу, що належали до заборонених, цебто суть вельми жорстокі стосовно користувачів і надзвичайно руйнівні стосовно інших.

·        Куноїчі клану Удзумакі Міто була жінка першого хокаґе Сенджю Хашірами та була перша джінчюрікі Кюбі. Завважте, Кюбі! Про те, що вона була перша джінчюрікі в гисторії, ніхто не говорив. Як і про те, що вона була принцеса Удзумакі.

·        Другою джінчюрікі стала Удзумакі Кушіна. Про те, що вона була принцеса клану, як Міто, нічого не кажуть. Це є вигадки фанфікарів.

·        Під час однієї з великих воєн селище Вири було знищене. Як і яким чином це сталося – неясно, як і причини ненадання допомоги Листвою. Весь цей нісеніт зо зрадою, масовим самовбивством кількох військ о всесильних Удзумакі та інша нісенітниця – винятково маріння фікрайтерів.

·        І головне – те, на що ви опираєтесь – Удзумакі не мали кварталу в Листві! Не мали!!! Кушіна була єдина Удзумакі в Листві по знищенні Вирів і смерти Міто – неодноразово казали в каноні, що вона була вельми самотня, доки не зійшлася з Мінатом!

Всеохопна місія. Розділ 29

Я лиш витріщався вслід Іно та близнючкам. Вони пройшли та не помітили мене. Еге ж, мої нові статуси – страхітливі.

Отож, про статуси. По-перше, я вивів Чакроконтроль на нуль! Це сталося ще під час герцю з Учіхами, однак тоді я не мав часу й сил на перегляд і усвідомлення сповіщень. Опісля не було сил. Тож я перевірив льоги сповіщень уже тут, у лікарні. І я став щасливим власником пам’ятки.

 

[Здобуто новий статус – Жахливий чакроконтроль!

Чакроконтроль для шінобі – все! І Ваше все є майже нічого!

Підсобили духи з предком

Примара стояла просто супроти нього, але Кіное дуже сумнівався. що ажень явився би сюди Учіха з активованим шярінґаном або бодай хто-небудь із Хюґів, вони би побачили щось більше, ніж пустий коридор і його, притуленого до стіни біля дверей в осідок очільника...

У цьому самому осідку пролунав тріск – і щось тяжке грюкнуло на підлогу. Або о стіну. Із цими захисними фуїнами біджю хвости загубить. Удзумакі, най його, ставили!

— Я все сказала, Дандзе! Мені не потрібен вилупок експериментів Орочімару! Це щуреня не Сенджю! Можеш його хоч на орґани пустити.

Цунаде Сенджю озирнула Кіное презирливим поглядом і, круто розвернувшись на підборах, умчалася коридорами бази «Кореню». Примара, що стоїла поруч, наміглася вхопити її за плече, зупинити, але куди там. Мертві не владні над живими. Кіное ж просто злегка підвів брів. Треба ж, яка гистеричка.

Всеохопна місія. Розділ 28

Я лежав на полігоні та обтікав… У прямому товку. Цілковито неочікувано, як на мене, стала найбільша спорідненість із водяним живелом у мене. Сам у шоці. Гадаю, це через дерев’яний живел. Одначе факт є факт. І близнючки підтвердили, що вони найбільші садистки з усіх, кого я знаю! Уже не пам’ятаю, котра з них запропонувала освоювати хисла на практиці. Благо, Ітачі зоставив мені спадок по всім живелам, хоч ухил більше на огень… З ним я маю, либонь, лише п’ятивідсоткову спорідненість. Замало навіть для вторинного живела.

Загалом, плян простий. Спочатку я розучую хисло. Після ці дві садистки кидають у мене огняні хисла, а я мушу гасити їх. Благо, вода переважає над огонем у цьому протистоянні, та й чакри в мене більше.

Тільки-от їх двоє. Вони набагато швидше складають ручні печаті. І їхній контроль набагато вищий! Та досить уточнити, що він покладний у них!

Всеохопна місія. Розділ 27

Світ перевернувся мені в нескінченні тренування. По теорії чакри ганяли мене відразу і Хана, і Хітомі. Практику поки що напоумляють вони, і я практикував лише інудзуківські хисла під приглядом Цуме.

— Хух, більше не можу.

Втомлений, розпластувався. Запас чакри майже впав, одначе при цьому контроль явно поліпшився. Знову.

Озвучую Цуме скороспечене питання. Звісно ж, трохи зсунув наголос, бо ж я не повинний усе це бачити у числах. Хе! Тож скористаюся замість «поліпшений контроль» – «стало легше застосовувати хисла», причому будь-які. Гадаю, звучить досить «по-дитячому».

Однак відповідати стала не Цуме, чогось ізбентежена. Цього разу відповіла присутня на тренуванні Хана.

Всеохопна місія. Розділ 26

Тоді мене звільнили від занять. Ні, не з того почав… Опісля булого видовиська з близнючками крапнуло 12% симпатії. Одначе мені про це і згадувати не кортить.

Зате попрохав Кібу приглядіти за мною, виловивши того, коли він злиняв із уроків. Усе, аби уникнути баранячих оказій, та й він указав на мої помилки, якщо що. Опісля я вирішив посправлятись із Хислом Наподоби. Як не дивно, вдалося з першого  разу, і та відразу ж потрапила до навичок.

Всеохопна місія. Розділ 25

За статами виходить наступне:

[Ім’я: Наруто Удзумакі

ОЗ: 2260

ОЧ: 3712

Рівень контроль чакри: -36

Рівень: 19

ОД: 304/1900

Кляс: Світлий воїн v.2.]

Всеохопна місія. Розділ 24

І знову я намагаюся освоїти Наподобу. І знов-таки нічого не вдається. Ну що ж не так? Я вже стільки всього взнав… Стривайте! Сумніваюся, що всі шінобі досконало вивчають навіть свої хисла. Тут достатньо поглянути на Кібу, аби це осягнути. Він же взагалі не замислюється про ці питання, що я ставив! Але при цім Наподобу робить спокійнісінько.

Еге ж, скрупульозність людини двадцять першого століття мого світу зіграла зі мною лихий жарт. Тут, либонь, у більшости підхід такий: робить – от і не чіпай, а просто виконуй! І тільки стаючи джьонінами, шінобі потроху замислюються над хислами та їхньою природою. Бо передусім шінобі – бійці та вбивці, а не науковці. Хитромудрі теорії їм збіса здалися. А ті ж джьоніни просто доростають до того, щоби почати осягати та розбиратись у цім питанні.

Перший матюкальник на селі. Розділ 1. Нахабство – друге щастя

Полишмо де-інде в ту частину недоброго ранку, котру я витратив на те, аби остаточно повірити в трапунок і прийти до тями. Нічого такого цікавенького все рівно не відбулося. Кого-небудь хвилює мій спосіб потрапляння до світу мальованих японських картинок? Повірте на слово, вам не вдасться скористатися ним навіть із одновідсотковою запорукою на успіх. Отож цю частину теж лучче опустити. Головне – я зробив для себе один важливий висновок. Навіть мій стіг, гучно шурхочучи і розмахуючи шиферними крилами, полетів кудись удаль, а справжнє тіло за відсутности свідомости скитається зараз по м’якій кімнаті, будучи зодягненим у втихомирювальну сорочку. Та яка мені, вбіса, різниця? З’їхав з глузду? То насолоджуватимусь тим, що маю! А чого ще мені, власне, робити…

Перший матюкальник на селі. Передслово

Я сиджу на березі, біля крихітного озерця, в тіні розлогих дерев, і розмірковую про хибність підступної долі. Часом досі недовірливо поглядаю на відображення, що в воді, цебто на своє новицьке відображення.

Як кажуть, збулася мрія дурня. Точніше  потраплянця. Замість звичного сонливо-неголеного писка сержанта ППС озерна гладінь явила мені досить-таки гарненьку приличку із зализаним назад волоссям попелястого відтінку і голлівудську усмішку від вуха до вуха, що злегка віддає шизою. При чому вже не зрозуміло чи моя це шиза, чи минулого власника туші. Туша, до речі, теж така, що треба: кріпка, сухорлява, міцна, з бездоганно окресленими м’язами. Гріх жалітися. Не культурист, звісно, та відчуваю, що на відміну від яких-небудь любителів тілобудівництва, цей хлопець мав м’язи вельми «робочі». А мій новий живіт? Ані граму жиру, вісім однакових твердих «кубиків» – мрія студента-ботана! Додати до цього ще червоні очка, ніби у «великого князя-кровопивця, спокусника юних дів» – і картина повна. Отакий-от лепський негідь… Гей! Дівчатка! Агов! Ну де ж ви?! Тут таке добро пропадає!

Всеохопна місія. Розділ 23

Ось уже минув місяць відтоді, коли Кіба погодився навчити мене Наподоби. Але в мене анітрохи не виходить! Я просто не розумію, чого від мене потребують. Справа навіть не в контролі, для цього хисла достатньо самої чакри в організмі й вільне пересування її по тушці. Справа в тому, що я не розумів, як чакра може призвести до таких змін, навіть не вириваючись із організму. І без цього розуміння мені не вдавалося дати початковий поштовх.

Та й ще багато дрібниць хочеться взнати. Начебто які щонайменші потреби чакри для задіяння хисла і багато іншого. Ну, і Кіба відповідає. Ні, не так. Я запитую його – він мнеться, витрішкує та не може відповісти. Втім, на інше я не очікував. Та після першого ж ряду запитань наступного дня він підійшов і став на них відповідати. Тільки-от це намножило більше питань. На них він знову зміг відповісти тільки наступного дня. Загалом, обстановка ясна: Кіба чистий практик, а про виділь запитує сукланівців... які розумніші. Якщо не щиро прохає розповісти, не вміє-бо він виляти в розмові, тож цей розумний сукланівець напевно отримав відмашку від Цуме, і Кіба використовується саме як «передатчик повідомлень». Та й відмашка на моє навчання також радше за все дала його матір. І чогось мені з цього приводу неспокійно. Чи не занадто буде одного серця для такої доброзичливости?

Всеохопна місія. Розділ 22

Отож, а якщо спробувати поєднати? Зісковзую в режим «Грані Опуки», що дозволяє мені краще мислити через стан напівтрансу, більше сприймати. І справді відчуваю дещо не те, але вельми неясно.

— Можна? — запитую в самого Куромару.

Той трохи насторожено киває. Ложу руку йому на писок, починаю погладжувати. Стараюся вивільнити сповна своєї аври світла, орудую всім, чим можливо в напівтрансі. Чорт, навіть чакра рухається, а хмаринка світла анітрохи. Зате Куромару мліє: все ж таки авра огортає весь мій стан, та й руку теж. От він і виніжується від погладжування. Навіть репутації з ним крапнуло два рази.

Дідько, що ж робити? Ну, і як мені впливати світлом на рану, якщо навіть орудувати цим не можу? Та ще й запах цієї темної чакри по носі довбе.

Ні, ну дійсно… Я баран!